Загроза анексії
— Я цю загрозу бачив давно, ще на початку 1990-х років. Я попереджав, що у разі слабкої гуманітарної політики ми отримаємо гарячі проблеми. Ця думка не є популярною, але я певен, що Україну потрібно вимірювати територією духу, а не географічними межами. Якби зараз відбулось голосування за президента на Донбасі, я думаю, що був би обраний Ахметов.
Нація: етнічна та політична
— Ці речі одна одну не виключають. Націю, як політичну так і етнічну, потрібно будувати на основі національної ідентичності. Ми не мусимо приєднувати інші території, інакше є загроза русифікації. Виклики русифікації після Майдану не зменшилися, а навпаки.
Гуманітарна політика на Донбасі
— Ми повинні були гострити українську бритву на Донбасі – відкривати культурні центри, робити мистецькі та книжкові фестивалі, говорити їм, що це їх культура. Адже Донбас дав Україні імена Миколи Руденка та Василя Стуса й інших. Крім того, тут йдеться про цілий комплекс заходів, який варто було реалізовувати. Ми не маємо свого інформаційного простору, свого кіно. Політика держави у цій сфері має бути твердою.
Про боротьбу
— Для початку, давайте зробимо Київ справжньою українською столицею, а після того поговоримо про відновлення української влади на втрачених територіях. Якщо зараз боротися за територію ціною крові найкращих людей задля того, щоб потім там була чужа культура. Мені така Україна не потрібна.
Декомунізація
— Ми мусили зробити це давно. Комуністична ідеологія гальмувала наш поступ. Нехай цю символіку (комуністичну - "24") збирають колекціонери, їй не місце на Майдані, який политий кров’ю наших хлопців. Щодо розкриття архівів,я вважаю, що ніхто не побіжить за розсекреченими документами, бо це кропітка праця істориків, яка доступна лише фахівцям.