Своїми думками про позитиви і негативи з’їзду, роботу «Батьківщини» зі своїми колегами по опозиції, а також майбутні президентські вибори поділився із сайтом 24tv.ua народний депутат від фракції «Батьківщина» Андрій Парубій.


Об’єднання – це перемога, хоч і не повна

Передовсім, привітаю Вас із цією давно очікуваною подією, як об’єднання «Батьківщини», адже вона нарешті відбулася офіційно. Більшість делегатів з’їзду «Батьківщини» проголосували за злиття із Фронтом Змін, ПРП та НРУ. Водночас, за кілька днів до з’їзду, через ідеологічні розбіжності, відмовляється зливатися В’ячеслав Кириленко («За Україну»), згодом Микола Катеринчук («Європейська партія»), склалася доволі складна ситуація із Анатолієм Гриценком. Чи можна усі ці обставини назвати свого роду поразкою чи недопрацюванням об’єднавчого з’їзду?

Дякую Вам! Ви знаєте, об’єднання – це завжди перемога: більша або менша. У цьому випадку ми говоримо про об’єднання, аналогів якому фактично не було за 20 років незалежності України у правому патріотичному таборі. Багато говорилося про об’єднання, багато було закликів до нього, але мало хто доходив до реальної стадії, особливо, коли йшлося про розпуск політичної сили.

Я нагадаю, що свого часу ми навіть ініціювали закон про об’єднання політичних партій, оскільки чинний закон передбачає дуже складну формулу: одній партії потрібно залишатися, іншим – ліквідовуватися. Але цей закон не був підтриманий Партією регіонів, і, не зважаючи на те, що цей процес – складний і більшості партій, які хочуть об’єднатися, доводиться попередньо розпуститися, все ж, цей етап ми пройшли. Усі ті політичні сили, які увійшли до Об’єднаної опозиції «Батьківщина» обіцяли це зробити напередодні виборів, тож наша обіцянка була виконана. Я вважаю, що це – унікальний і позитивний факт української політики.

Що стосується кількості політсил, які об’єдналися… Звісно, в ідеалі, хотілося б, щоб об’єдналися усі, зокрема, УДАР і «Свобода», й усі опозиційні політичні сили виступили єдиним державницьким фронтом. Але навіть той факт, що об’єдналися кілька політичних сил – великий крок вперед.

Ми пригадуємо, що основним було об’єднання двох ключових партій – «Батьківщини» та «Фронту Змін», оскільки це ті дві політичні сили, які мали найвищий рейтинг. Тому об’єднання ключових політичних сил на даному етапі я вважаю перемогою. Можливо, ця перемога не повна, але називати цей крок поразкою підстав немає.

Катеринчук заявив, що його партію не запросили і вона «не брала участі у переговорному процесі». Це й справді так?

Я не брав безпосередньо участі у переговорному процесі, але хочу сказати, що усі політичні сили, які увійшли до Об’єднаної опозиції «Батьківщина», йдучи на вибори, публічно зазначали, що вони об’єднаються в одну потужну політичну силу. Тож не може бути такого, що хтось із депутатів чи партій, які увійшли до Об’єднаної опозиції, не знали про об’єднання. Це була публічна річ, і, мабуть, вся Україна знала, що йде мова про об’єднання. Думаю, причина в іншому, не в тому, що когось не покликали і хтось не прийшов.

Я навіть скажу Вам більше: коли була озвучена теза, мовляв, «не запросили», Кириленко це одразу спростував. Він підтвердив, що велися переговори, але на даному етапі він ще не вважає за необхідне об’єднуватися. Гадаю, якщо є бажання і відповідальність – немає перепон, щоб об’єднатись на будь-якому етапі.

Наскільки відомо, осередок "Фронту змін" у Вінницькій області також заявляв про відмову вступати до "Батьківщини" після злиття. А згодом і нардеп Геннадій Зубко на зборах "Фронту змін" публічно відмовився йти в "Батьківщину". Як Ви це прокоментуєте: це не розкол?

Це, звісно, – не розкол, бо обласні структури не є визначальними у прийнятті рішень, визначальним є з’їзд. А з’їзд «Фронту змін» фактично одноголосно прийняв рішення про розпуск заради злиття в одну політичну силу на базі «Батьківщини». У даному разі йдеться про те, повторюся, що механізм, передбачений діючим законом, є справді складним, адже у людей, які створювали політичну силу, набирали кадри, творили команду, безперечно, за тим є ностальгія і болісний особистий момент, коли потрібно здавати свої членські картки і вступати в іншу політичну силу. Звісно, що у певних місцевих осередках з цього приводу є незадоволені і це – закономірні явища, адже ми демократична політична сила, у якій, звісно ж, є дискусії.

Очевидно, знайдуться люди, які не вступлять до «Батьківщини» або залишаться позапартійними, але їхні рішення у жодній мірі не впливають на загальне рішення з’їзду «Фронту змін» про саморозпуск і об’єднання з «Батьківщиною».

А все ж щодо народного депутата Зубка? Він своє рішення не змінюватиме?

Я мав із ним розмову: на даному етапі він залишиться позапартійним. Він каже, що йому потрібен певний час, щоб він міг поговорити із людьми, тому я думаю, що це питання тільки часу. Він залишається членом нашої команди, він буде у фракції «Батьківщина». Регіональні особливості взаємовідносин із «Батьківщиною» потребують більше часу для нього, як для керівника, щоб структури «Фронту змін» плавно трансформувались у «Батьківщину».


Проти «тушок» – Закон про відкликання депутата

Минулого місяця в ефірі «5 каналу» Ви казали, що у фракції «Батьківщина» немає потенційних «тушок». Не минуло й місяця, як заяви про вихід із фракції подають В’ячеслав Кутовий та Володимир Купчак. До цього вже було 6 «тушок». Чи не припускаєте Ви, що їх побільшає після злиття «Батьківщини»?

У нас був складний момент у фракції, після якого я зробив цю заяву – щодо не голосування за відставку уряду. Ці люди виходили, наводили серйозні причини, чому їх не було під час голосування, приносили свої вибачення, казали, що більше такого не повториться. Я особисто не міг й уявити, що людина, яка виходить перед своїми колегами, а це – 100 людей, виголошує чергові обіцянки й клятви, за 2 тижні може написати заяву. На жаль, депутати проходять величезні випробування, і ті, у кого немає стержня і жодної моралі, у цих випробуваннях, як не прикро, виявляються нікчемами й мерзотниками. Інших слів я не знайду. Ви знаєте, мені про це навіть прикро говорити, бо це ниці люди, які не заслуговують не те що жодної поваги, а навіть уваги.

Минулого тижня я розмовляв із Лесею Оробець, чоловік якої змушений був виїхати за кордон, залишивши дітей. Хочу сказати, що саме вона, Аркадій Корнацький – це приклади людей, які стоять до кінця, а є люди, які є просто нікчемами і пояснити чи виправдати їхній вчинок – неможливо.

Можу сказати лише одне: прийде час і кожен із них відповідатиме за свої вчинки. Звісно, ми також повинні розуміти, що є величезна система, яка гне й ламає. У будь-якій цивілізованій державі – Франції, Англії, Німеччині – навіть важко уявити, щоб на найвищих щаблях влади діяла група, яка б володіла величезними фінансовими потугами, яка б займалася скуповуванням депутатів із інших партій. Це справді важко уявити – це український феномен: коли депутатів або залякують, або кидають за ґрати членів їхньої родини, або ж купують. Тобто проблеми не тільки у тому, що хтось продається, а й у тому, що хтось системно займається шантажем і купівлею, і, звісно, передовсім, саме цей корупційний центр потрібно знищити. Але, звісно, й кожен з тих, хто зрадив мільйони українців, повинен і нестиме відповідальність.

Пригадую кумедний момент: коли у Кличка запитали, чи він припускає появу «тушок» в УДАРі, він показав кулаки і жартома сказав, що «з ними розбиратимуться». Які Ви бачите шляхи запобігання цьому процесу – появі «тушок»?

Закопувати людей в терикони – це, звісно, методи донецьких, а не сучасної європейської політики. Коли ми йшли на вибори, то казали, що першим завданням у Верховній Раді буде забезпечення персонального голосування. До речі, ми його великою мірою забезпечили. Але я нагадаю, якою була наша друга обіцянка: робити усе можливе, щоб прийняти закон про відкликання народного депутата. Я думаю, що у законодавчій площині лежить ключова відповідь.

Якби був узаконений механізм, що надає змогу відкликати депутата після його виходу із фракції, а це простий механізм: збір підписів і проведення референдуму, він був би найкращим запобіжником задля припинення збільшення «тушок».

Якщо відкличуть одного, другого, третього депутата, то наступний добре подумає, чи йти на таке. Більше того, той, хто купує подумає, «навіщо мені купувати той мандат?», якщо я куплю голос на 5 років, а через місяць його відкличуть і цей голос вже не існуватиме. Тому саме закон про відкликання депутата є тим ключовим механізмом, завдяки якому й можна зупинити таке ганебне явище у Раді, як торгівля людьми. Ми цей закон підготували, він у секретаріаті Верховної Ради України, він зареєстрований, тож ми добиватимемося, аби цей законопроект поставили на голосування і він був прийнятий як закон.

Стосовно Гриценка. На Вашу гадку, що спричинило таке жорстке і неприємне для оновленої «Батьківщини» протистояння Гриценко-Яценюк?

Гриценко часто мав складні відносини із колегами. Але я не хотів би навіть цього коментувати, бо сьогодні Гриценко все ж член нашої фракції. Єдине, що я можу сказати: мені дуже прикро, коли боротьба йде всередині, адже це завжди був той механізм, який приводив до самознищення. Як в історичній перспективі, коли були десятки гетьманів і вони, воюючи між собою, емоційно переходили межу, і це призводило до втрати державності. Тож я можу дати цьому загальну оцінку – дуже й дуже негативну.

Вважаю, що такі речі чинять найбільше зло для лав опозиції, так само як і «тушкування», бо внутрішня війна – війна на знищення – призводить лише до одного: багато людей розчаровуються, відходять і стають пасивними щодо політичних подій, коли бачать, що проукраїнський патріотичний табір переслідують ті ж хвороби, що й раніше. Наша фракція, в цілому, на 90% – монолітна, та, на жаль, є деякі люди, які дуже часто, виносячи на загал внутрішні конфлікти, які мали б вирішуватися всередині, шкодять загальній українській справі.

Ваша однопартійка Олександра Кужель свого часу сказала про Гриценка, цитую, «якщо ти офіцер і чоловік, склади мандат і пройди довіру особисто». Ви погоджуєтеся?

Справді, можна було б скласти мандат і вийти із фракції, і, це, можливо, було б правильніше, аніж публічно так чинити із своїми колегами. Я й зараз з цього приводу беру участь у внутрішній дискусії, і вважаю, що багато тих закидів, які йшли від Гриценка, були, по-перше, у цілому некоректними, візьмемо, бодай коментар щодо вишиванок, а по-друге, могли б бути обговорені і вирішені на фракції. Але якщо на фракції ти здобуваєш меншість, значить ти – у меншості і ти повинен погоджуватися з іншими рішеннями, саме у цьому – одна з основ демократії й механізму прийняття рішень. Я не хочу вживати різких слів, тому лише скажу, що така поведінка – не правильна і відповідальний політик і чоловік не мав би цього робити.

Можете спрогнозувати, чим ця ситуація ймовірно завершиться?

Сподіваюся на те, що цей конфлікт буде вичерпаний. До речі, буквально на цьому сесійному тижні, коли виникали певні дискусійні моменти, то я, Гриценко і Яценюк брали участь у спільних розмовах, і ми разом обговорювали і шукали вихід із цієї проблеми. Тож, можливо, у мене є підстави говорити, що після останньої жорсткої розмови на фракції, коли Гриценкові запропонували вийти із фракції, бодай частково змінилося ставлення до проблем, які існують. Ймовірно, знайдеться механізм, аби ці непорозуміння й дискусійні моменти вирішувалися всередині, а не через пости у Facebook чи блоги на «Українській правді».


«Об’єднаний кандидат» до першого туру

Під час з’їзду оновлена «Батьківщина» висуває кандидатом на президентських виборах Юлію Тимошенко. Сама Тимошенко вважає, що наразі єдиного кандидата від усіх 3 опозиційних оголошувати ще рано, у свою чергу, Луценко наголошує на протилежному. Які панують з цього приводу настрої у більшості «Батьківщини»?

По-перше, «Батьківщина» висунула кандидатом Тимошенко, бо вона є лідером цієї політичної сили і одне із головних наших завдань – звільнення Тимошенко з-за ґрат. По-іншому й бути не могло. По-друге, на шляху вирішення питання єдиного кандидата уже пройдений певний етап. Уже було зазначено: якщо вибори проходитимуть в один тур – буде єдиний кандидат, якщо ж у два тури, то єдиний кандидат буде у другому турі. Зараз ми йдемо до прийняття рішення, аби був лише один «об’єднаний кандидат» навіть до першого туру, якщо буде двотурова система. Я вважаю це правильним.

Гадаю, що уся концепція й кампанія Януковича перед виборами полягатиме у тому, щоб вирівнювати рейтинги існуючих кандидатів у президенти. Чому за останній рік найбільший удар йшов персонально по Яценюку? Бо у нього був найвищий рейтинг. Для чого? Аби підрівняти. Я впевнений, що так само будуть діяти перед президентськими виборами. У чому, на мою думку, є небезпека цього сценарію?

Янукович може вирівняти усіх кандидатів і уже самостійно обирати, кого із них вивести у другий тур. Завжди буде адміністративний ресурс для натягування 3-5%, яку б ми не зробили систему контролю, скільки б не було спостерігачів. Все одно у Донецьку, Луганську буде механізм для зміни у кілька відсотків. І Янукович завжди може «паснути» тому, хто для нього, за соціологічними даними, буде найзручнішим опонентом.

Тож, звісно, якщо ми не будемо йти з єдиним кандидатом, на мою думку, гру вестиме Янукович. Якщо ж виставимо єдиного кандидата, то концентрація сил і навіть результат у першому турі буде нам дуже важливий.

Чому на даному етапі це може бути зарано? Ми розуміємо, яка війна на знищення, у всіх відношеннях, піде проти тієї людини, яка стане єдиним кандидатом. Тому я погоджуюся із тезою, що прийняття такого рішення сьогодні може бути ще зарано, але, разом із тим, я погоджуюся із Юрієм Луценком, що концептуально напередодні виборів ми повинні вийти на формулу єдиного кандидата, навколо якого повинна бути організована уся команда. Адже протистояння із Януковичем – не просто політична боротьба, бо якщо Янукович залишиться, то Україна може скотитися до рівня Білорусі.

І це не просто питання дискусії між лівими і правими у Франції чи Німеччині, це – цивілізаційне питання. Виклики настільки серйозні, що якщо ми не будемо єдині, а наразі всі три сили діють злагоджено і єдино, й цю єдність не буде закріплено й втілено в одного кандидата, то є велика загроза поразки. Електорально (я не кажу про силові сценарії, які може застосувати Янукович) сьогодні опозиція має майже вдвічі більше прихильників, аніж Янукович і його концепція.

Сьогодні складається враження, що про єдиного кандидата найбільше говорить УДАР. Навіть після зустрічі із Гідо Вестервелле, Кличко наголосив саме та такій позиції німецького глави МЗС. Що з цього приводу думають у «Батьківщині», чи немає, скажімо, тенденції «тягнути на себе покривало»?

Я гадаю, що перепалки з такого приводу – некоректні.

«Батьківщина» – найпотужніша політична сила, має найбільшу фракцію. І, звісно, можна говорити про те, що сумарний рейтинг Яценюка і Тимошенко є найвищим, однозначно.

Але для прийняття остаточного рішення потрібно провести публічну і непублічну дискусію із залученням дуже вагомих фахівців, які покажуть не лише рейтинг того чи іншого кандидата, а й електоральні резерви цього рейтингу, і де є більший перелив електоратів. Умовно кажучи, якщо електорат «Свободи» готовий проголосувати за Яценюка як президента у другому турі, то потрібно чітко визначити, чи електорат «Свободи» готовий проголосувати за Кличка. Тобто, електоральний запас кандидата – це дуже важливо: чи той єдиний кандидат зможе об’єднати прихильників усіх трьох політичних сил і надати найбільше голосів у другому турі.

Тому окрім публічної дискусії з цього приводу обов’язково повинна бути професійна розмова фахових соціологів, політологів, які могли б дати свої рекомендації. Я думаю, що ця розмова відбудеться і, якщо опозиція відповідально підійде до цього питання, тоді знайде сили виробити найефективніший механізм, аби вийти на президентські вибори однією потужною командою з єдиним кандидатом і здобути перемогу.


Основне завдання – усунути від влади Януковича

До речі, щодо «Свободи». Усім відомо, що ця політсила доволі радикальна, про що свідчать і законопроекти, внесені до ВР, і виступи у парламенті, і заяви членів фракції. Як «Батьківщині» співпрацювати із «Свободою»?

Я завжди згадую слова одного історика, якого запитували, чому Наполеон здобув так багато перемог. Він відповів: бо Наполеон і його генерали відповідали висоті поставлених завдань. От і сьогодні я скажу, що ключове завдання опозиції – відповідати висоті поставлених завдань. До чого я це кажу: відповідальність за державу в цілому повинна бути вищою за дискусії, які можуть виникати десь усередині.

«Свобода» виходить з радикальними ініціативами й частина суспільства, яка стоїть на позиціях державності, патріотизму і європейського вибору, це підтримує. І завдання опозиції – об’єднати і згуртувати і тих людей, які на Миколаївщині у Первомайську воюють на окрузі Корнацького, і тих, які у Харкові та Донецьку підтримують наші погляди, і тих, які мешкають на Західній Україні і, можливо, мають радикальніші погляди.

Адже усі ці люди вважають, що повинні наступити зміни і в цьому є велике вміння справжніх керівників – не впадати в дискусії з питань, які є другорядними при вирішенні ключового питання, а зосереджуватися на пріоритетах, основних завданнях. Основне завдання на цей рік – добитися того, щоб усунути від влади Януковича і його команду, які сьогодні фактично створюють небезпеку для України і геополітично можуть кинути країну в залежність від Москви. Радикальніша «Свобода» чи м’якіший УДАР не повинні бути предметом для дискусії. Навпаки, ми повинні шукати ті точки, які нас об’єднують і роблять єдиними та сильними.

Чи не вважаєте Ви предметом для роздумів той факт, що Кличко не їздив на усі акції «Вставай, Україно!»?

Не їздив, а на багато які їздив. Я не бачу у цьому якоїсь справді суттєвої проблеми, адже він підтримав саму ініціативу, був на ключових заходах. Це – важливо. А те, що його не було на деяких заходах – на жаль…, але так траплялося із різних причин, і він пояснював, де у певних моментах він повинен був перебувати. Ні, я таки не бачу у цьому проблеми.

Бачу позитив у тому, що опозиція проводить заходи разом і саме на цьому потрібно осереджуватись. А те, що не завжди були особисто присутні усі лідери – скоріше другорядний момент.

Зрештою, на усіх акціях були або лідери, або їхні представники.

Й насамкінець, чи бачите Ви сьогодні людину у опозиції, яка достойна у 2015 році стати Президентом?

Я думаю, що опозиція матиме достатньо здорового глузду і державної відповідальності, аби висунути єдиного кандидата. І хто б ним не був – чи Тимошенко, чи Яценюк, чи Кличко, чи Тягнибок, – важливо буде не «тримати дулі в кишені», а всіма силами долучитися до того, щоб цей кандидат здобув перемогу. Адже мова не про ім’я та прізвище єдиного кандидата чи про політичну силу, яку він представляє, мова про вибір майбутнього, цивілізаційний вибір. І від того, наскільки ми будемо активні у 2015 році, залежить існування та майбутнє нашої держави.


Розмовляла Ірина ВОВК,
Телеканал новин "24"

Фото із офіційного сайту та Facebook-сторінки А.Парубія