Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Антін Мухарський: Держава, яка придушує особисту гідність, має зникнути

Антін Мухарський
Антін Мухарський / carstyling.ru

У рамках 19 форуму видавців у Львові відомий український актор, телеведучий, шоумен та музикант Антін Мухарський презентував свою нову книгу "Доба".

Окрім літературної діяльності, Мухарський є ініціатором мистецько-культурологічного проекту "Жлоб. Жлобство. Жлобізм", а як лідер гурту "Сталін & Гітлер капут" під псевдо Орест Лютий презентував свій "стьобовий" проект "Лагідна українізація", що полягав у виконанні українізованих пісень радянських часів. Антін розповів мені про основну ідею написання "Доби", свою громадянську позицію, а також про "мовний" закон, майбутні вибори та ймовірність ще однієї революції.

Фото: Сarstyling

Антіне, розкажіть, звідкіля ідея написання цієї книжки? Що спонукало саме до такого виголошення власної думки та громадянської позиції?

Ця книжка писалася майже 20 років, а її перша та друга частини були видані окремою книгою – повість "Доба" у 1994 році, за яку я отримав головне гран-прі конкурсу "Гранослов". У 1995 році з’явилися ще дві частини, і, коли я пішов по видавництвах, то редактори, які бачили цей матеріал, казали, що він занадто радикальний і вони не можуть цього видати, та й узагалі, що це не актуально, бо змінився загальнополітичний курс, прийшли до влади русофіли-українофоби. Відтак, ця книжка лягла до шухляди.

Але після подій останнього часу, а це – наступ на мову, повернення до русифікаторської політики й так далі, я зрозумів, що Україна і, зокрема, я, опинилися у тому вихідному пункті, що був на початку 90-х років. Здавалося, минуло 20 років і щось мало змінитися в житті українців, Україна мала б отримати якесь тіло – більш матеріалізоване та стале, аніж воно є зараз. А виходить, що Україна як назва, як територія, існує, а українців як народу, як нації, – немає.

Власне це мене підштовхнуло до того, щоб ця книжка була дописана і видана, бо це вже стало моїм своєрідним громадянським обов’язком: заявити та оприлюднити ті речі, про які ми всі розмовляємо, це – певне вичавлювання якогось страху із себе. Багато моїх друзів, які першими прочитали це видання, сказали мені: "Навіщо ти це робиш? В тебе ж родина. Й так маєш багато різних ворогів чи людей, які тебе не сприймають. Навіщо дражнити тих гусей?". А я сказав, що не можу із цим жити, бо як же мені виховувати дітей у такій напівправді? Мене мій син питає: "А чому в Україні розмовляють "по-русски"?". От як це пояснити? Ти намагаєшся із цим всім працювати і ця книга – це якраз спроба бодай для самого себе зрозуміти, звідки ти вийшов, хто ти є і куди йдеш.

Ви згадали про наступ на мову. "Мовний" закон підписаний. Що далі відбуватиметься? Будуть якісь поправки, ще протести?

Я бачу якусь певну консолідацію у суспільстві, бачу, що люди свідомо починають у ареалі свого спілкування наперекір розмовляти українською. Я зустрічав таких людей, киян, які навмисне віддають дітей до українських шкіл, адже зрозуміли: якщо до цього ставитися байдуже, то русифікацію тихесенько проводити легше, а зараз ситуацію радикалізували. Можливо, це навіть на краще, бо українці мають змогу мобілізувати свій ресурс. Це – ще один бій, який ми або програємо, або виграємо. Українці зараз повинні піднятися і захистити свої права.

Чи були Ви біля Українського дому? І як Ви ставитеся до того, що політики, які спершу стояли із народом, невдовзі переконавши людей, що все буде гаразд, розійшлися?

У першу ж ніч стояв. І на мене та перша ніч склала гнітюче враження, коли політики, які, природно, мають стояти по один бік барикад, сваряться між собою. Був посил, – люди чекали лідера, який скерує, що робити. А насправді все було якось по-аматорськи: зібралися, поспівали пісні, прийшли артисти, хтось почитав вірші. І де професіонал, який очолить той рух? А його немає. І це було найбільше розчарування: я побачив, що це все перетворюється у балаган.

Вам не пропонували вступити до якоїсь політичної партії, блоку?

Я чітко декларую свою анархічну приналежність, не належу до жодного політичного угрупування і вважаю, що держава, яка придушує особисту гідність, має зникнути. Тобто, я – антиглобаліст, антидержавник (якщо власне під цим розуміти ту державу, яка придушує особистість, хоче підпорядкувати і поставити у певні рамки). Безумовно, на певному етапі для України держава потрібна, як і для будь-якої іншої країни, аби зберегти бодай українську ідентичність. Але в глобалістичному форматі я блокую усі свої політичні позиції, тобто, я тим усім цікавлюся, але свідомо не вступаю до жодних блоків, угруповань тощо.

З’явилася тенденція: багато людей, які є представниками української культурної еліти, вступають до різних партій і йдуть мало не першими у списках на вибори. Це нормальний процес?

Це природне явище. Якщо партії немає чим похизуватися й у неї немає ідей, то, до прикладу, наявність Шевченка додає їй голосів футбольних фанатів, може з півмільйона. Мовляв, "я – за Шевченка, я його люблю, то я за нього й проголосую". Всі це розуміють й усі ці правила приймаються. Ми – раби, а вони тим самим перевіряють межу нашого терпіння, і в цьому полягає нормальна і природна історія держави, адже держава завжди проти людини, вона мусить підпорядкувати її, зробити з неї раба. Ми дивуємося "як це так нас?", а так було завжди. Просто ми, люди, які виросли у Радянському союзі, вважали, що "Государство, человек – это звучит гордо!", а світ через це вже проходив, це відбувалося сотні років, просто про це все треба більше читати й цікавитися. Людям було значно гірше, наприклад, у 1937 році, а у нас зараз все добре.

  
Фото: Фокус

Ну й насамкінець, як Ви гадаєте, жовтневі вибори до Верховної Ради здатні внести якісь зміни? Чи все залишиться на своїх місцях, а відбудеться тільки мінімальна ротація у парламенті?

Мені б дуже хотілося, щоб сталося щось таке, що було у 2004 році, коли після загальної апатії та зневіри виникає таке явище, як Помаранчева революція, яку зараз всілякими методами намагаються сплюндрувати. Це не була революція, яку зробили за океаном. Були різні історії та провокації, та для мене й моїх друзів, які виходили на Майдан, це було свідоме волевиявлення. Починаючи від бабусь й закінчуючи дітьми із стрічками. Прикро, що це все намагаються спотворити історично, бо стояли мільйони людей, які вірили. А найбільша біда в тому, що в українців відібрали віру самі ж українці, які не можуть домовитися один з одним. Історії "дві людини, три гетьмани", загалом, усі ті чвари навмисне вкидуються, й ми ведемося на ці провокації, чубимося. Але хай буде краще так, аніж так, як у Росії чи Білорусі.

Все ж у мене є сподівання, що завдяки тому, що Україна розділена, зберігається отой плюс-мінус, полярність та плюралізм думок. Просто ми, українці, як толерантні люди, європейці, дозволяємо нашим опонентам робити багато того, чого б вони нам зробити не дозволили. Ми дозволяємо їм плювати собі в очі, а якби ми їм плюнули, то вони б сказали "Нічого собі, ану давай в тюрму!". А ми їм не кажемо "в тюрму!", хоча мали б це зробити.

Ще одна революція реальна?

Реальна!


Розмовляла Іра Вовк,
Телеканал новин "24"

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук