Сирійська революція почалася як і в інших країнах близькосхідного регіону – з мирних демонстрацій та виступів з вимогою відставки чинної влади. Але тут була одна суттєва відмінність – релігійна ознака.
З перших днів повстання революція набрала гострого релігійного забарвлення – більшість, права якої утискалися вже тривалий час, хотіла поквитатися з меншістю, в руках якої була зосереджена уся влада. Спершу Башар Асад прагнув вирішити протистояння мирним шляхом – повністю змінив Кабмін, розгорнув програму демократичних реформ, скасував режим надзвичайного стану, який діяв в країні упродовж останніх 48 років. Та народ, який вийшов на вулиці, хотів більшого – не поступок від Асада, а його влади.
Почалася громадянська війна. Армія, яка в переважній більшості була укомплектована алавітами, безжально громила загони повстанців. Та дуже швидко суніти почали отримувати допомогу з інших ісламських країн.
З кожним місяцем протистояння набирало обертів. Мирне населення масово втікало через кордон, утворюючи багатотисячні табори біженців на території сусідньої Туреччини.
Ситуація ускладнювалася і тим, що Сирія, на відміну від Лівії, не мала стратегічних запасів чорного золота.
В свою чергу, Обама не поспішав втягуватися в сирійську м’ясорубку, оскільки збройне втручання наробило б величезних дір в і без того проблемному американському бюджеті.
Насамкінець, Асад єдиний в регіоні мав велетенські резерви хімічної зброї. Якщо б вона потрапила до рук багатонаціональної армії ісламістів, то хто б дав гарантію, що найближчим часом у якійсь європейській країні б не стався теракт із застосуванням смертоносних речовин?
Розв’язати цей гордіїв вузол світова спільнота не може і досі.
Попри бажання і Асада, і повстанців сісти за стіл переговорів, бойові дії в Сирії тривають. Кількість жертв війни перевищила 120 тисяч осіб і продовжує зростати.
Схоже, громадянська війна в Сирії триватиме ще довго.