Сподіваються, переважно, на допомогу від волонтерів.
У волонтерські центри приходять за їжею, одягом, інвалідним візком та навіть просити знайти донора крові. Хоча найбільше переселенці потребують житла. В іншому випадку, часто-густо перетворюються на бомжів, або повертаються на Донбас.
Дивіться також: Трагедія внутрішніх переселенців. Дім, куди не можна повернутись
Волонтери нарікають, що у селах, в яких пропонують дах над головою, жити майже неможливо. Бо роботи немає, будинки напіврозвалені, а подекуди найближча школа за 15 кілометрів.
Крім одягу та житла, волонтери допомагають збирати кошти на похорон та навіть доправляти тіла на Донбас. Адже за українським законодавством померлих ховають за місцем реєстрації.
Ми декілька разів перевозили тіла в зону АТО. Але в основному, це вирішується за рахунок кремації. Що робити потім з цією урною, люди не знають. Так і ходять з прахом рідної людини в сумці,
— розповідає волонтерка Леся Литвинова.
Сама ж держава волонтерські центри обтяжує паперами. Аби не потрапити за благодійність за ґрати, волонтери мають документувати кожну річ, яку дають переселенцям.
У держави волонтери насамперед просять житла. До прикладу, серед поля побудувати поселення із виробництвом та робочими місцями. Щось подібне у свій час зробили в Грузії. Тоді підприємців спокушали низькими відсотками.
Волонтерам складно відповісти, яка ж кількість переселенців потребує допомоги. Лише до одного центру за останній рік звернулись 45 тисяч разів.
Читайте також: Содом і Гоморра: терористи у сексуальних цілях експлуатують сиріт