Ця ситуація не залишає сумніву, що у випадку з Україною мова йде не про бюрократичні процедури в рамках європейських інституцій, а відсутність політичної волі прийняти остаточне рішення.
Здається, цього разу мова йде про бажання "завершити процедуру" після президентських виборів у Франції. Але враховуючи той факт, що в плані зміни підходів до відносин з РФ підсумки президентських виборів у Франції виглядають вирішеними, то... то пізніше виникне питання, а як РФ зреагує на запровадження безвізу для України, і чи не варто "українське безвізове питання" вирішити одночасно з російським? Або інше питання. І процедура розтягнеться до безкінечності.
Журналісти запитують, а що ж буде з громадською думкою в Україні щодо європейської інтеграції?
Мені чомусь здається, що після викиду справедливої злості, зневаги і роздратування на адресу Європи, українське колективне свідоме і несвідоме швидко повернеться до розуміння, що "Європа" – це не лише географія чи там європейська бюрократія і набір країн. Європейська інтеграція для України – це запровадження у всіх сферах суспільного життя принципів і норм, які, якими б прикрими для нас сьогодні не були європейські політики та бюрократи, все ж таки на кілька порядків вищі, кращі, передові за більшість аналогічних українських принципів та норм.
А про вступ до ЄС нині точно не йдеться, тому і соціологія на підтримку цього сьогодні особливого значення не має.
Європейська інтеграція як напрям розвитку залишиться, з моєї точки зору, безальтернативним. А ось форми цієї інтеграції (не кажучи про темпи) можуть бути дуже різними.
Зрештою, неспроможність європейської політики виконувати зобов'язання перед Україною знімає з нас обов'язок виконувати невигідні для нас зобов'язання перед ЄС. Потрібно вчитися бути національно-егоїстичними і впертими з будь-яким міжнародним партнером, а не лише ворогом – Росією.
Читайте також: ЄС учить Україну бути відповідальною, однак її дії обурюють, – Геращенко