Враження та переляк від кліматичних «неудобств» в нашій частині земної кулі, зокрема, вже змушує людей говорити віршами (неусвідомлено) та вживати високий «церковнослов’янський» стиль (переданий російською мовою) для вираження своїх потаємних страхів та очікувань. Виразник народних дум далі розвивав свою думку в тому напрямку, що всі оці пожежі, спеки та повені в сусідніх країнах неминуче свідчать про початок кінця, а наочним символом цього є комета, яка прямує до землі з чорних глибин космосу… Як писав класик – «Истинно говорю вам – Земля налетит на земную ось!»

http://

Чесно кажучи й сам починаєш задумуватися над варіантом незворотніх кліматичних змін, які так таки можуть мати якісь катастрофічні наслідки для людства і українців, зокрема. Вчені, звичайно, обережно нагадують нам про те , що клімат і погода – це різні речі. Клімат – це стабільний кут нахилу ділянки певної земної кулі до сонячних променів, який породжує різні кліматичні зони. А погода – це вже непередбачувані метеорологічні події в межах клімату. Якось так.

Тобто, по-ідеї, екстремальні скачки погоди час від часу – це нормально. Це ще не підстава вивчати календарі древніх майя та виглядати кінець світу з даху свого будинку. Однак, ці тверезі думки таки не допомагають позбутися дивного відчуття. Що знайомий нам світ летить шкереберть, що людство вже занадто сильно насолило довколишній природі і що слід не розслаблятися, а чекати ще крутіших подаруночків від матінки-землі. З одного боку, це жахливо – страждають люди, а з іншого – є в цьому якась небуденність чи що. Святковість, навіть можна сказати. Зрушення у звичній поведінці природи зрушує щось і в наших головах. Починаєш задумуватися над межами можливого та звичайного. Мимоволі дивишся у небо і думаєш, яка все-таки Земля беззахисна перед різними кометами…

Гадаю, що різні, наприклад, природні екстріми – це, швидше за все, таки виняток, який підтверджує правило. В даному випадку кліматичне правило. І ніякі надзвичайні супер-катаклізми нам ще не загрожують. Просто всі ці «природні неудобства», які ми більше звикли спостерігати з телеекранів, насправді існують в нашому світі і в нашому кліматі. Можливо, упродовж якогось періоду затишшя ми звикли вважати що наш клімат справді помірний і на ніякі сюрпризи принципово не здатен. Були правда, повені на Закарпатті – але ж то десь аж за Карпатами – в них вже, мабуть, зовсім інший клімат. А тут раптом таке – у Києві в тіні за сорок, і з Москви явно тягне димком. В російській столиці, взагалі, люди в респіраторах сплять. Шо робиться! У нас божевільна спека, а сусіди-поляки рятуються від повеней. І космос по ночах важко дихає, щось там теж, видно, негаразд.

І це все - таки нормально. Як показує нам наука історія, аномальні погодні явища траплялися колись, трапляються зараз і, очевидно, будуть траплятися в майбутньому. І кожного разу люди як діти вибігають на вулицю, жахаються, збуджуються, уявляють смертоносні комети чи чорні сонця, готові каятися чи навпаки озлоблюватися.

Коли вже ми перестанемо впадати в транс, зіштовхуючись з аномаліями, відхиленнями та іншою маргінальщиною? Жахлива спека раз на скількись там десятків років – це так само нормально як і негр-президент, жінка-політик, підліток-художник чи там чоловік-трансвестит. Наш звичайний світ, у якому ми живемо, настільки широкий та багатогранний, що у ньому може трапитися все – і це не буде відхиленням чи початком кінця. Це будні того світу, в якому ми живемо. Так, земля таки беззахисна перед обличчям космосу - але комета тут ні до чого. Катаклізми, властиві помірному клімату, слід враховувати так само як і його помірність. А то будемо виглядати як мери українських міст, коли на них несподівано звалюється зима.
А, ну і про екологію, мабуть, теж забувати не потрібно – а то наші будні стануть значно гіршими – і тоді це теж буде нормально…