– подруги обурено хитають головою з боку в бік, - і не страшно?
- Страшно, - після нещодавніх розповідей мого знайомого з Німеччини, якого в Стамбулі гарненько «развєлі на бабоси», бажання відвідати «турецько-туристичний рай» чим далі меншало, - але, вовка боятись ..в Туреччину не їздити, - посміхаюся, - тим більше, якщо ти їдеш в Стамбул на «Формулу 1».

Перед фанатами Формули 1 одразу вибачаюся за те, що пишу про Туреччину так пізно,акурат, після Гран-прі в Канаді. Якщо фани Формули 1 таки читають цей блог.

Трохи лірики. Поїздку на Формулу 1 я планувала так років з 12-ти. Куди їхати – все-одно, головне-самі перегони. Зізнаюсь, практику і кваліфікацію пропустила зумисно. На своє виправдання лише скажу, що не могла не погуляти «провідними місцями» Другої столиці Туреччини протягом свого недовго вояжу (я була там лише 3 дні), до того ж, в Стамбулі наприкінці травня «ясне сонечко» дає про себе знати і висидіти на трибунах по кілька годин (бо ж перед Формулою 1 трасу «полірують» пілоти перегонів, нижчих за рангом) на запилених розпечених пластмасових стільцях важкувато.

Перегони були дійсно «гарячими», сказали ноги фана.
Фото автора

Під час Turkish Grand Prix : практики, кваліфікації і безпосередньо дня гонок, у Стамбулі, як то кажуть, всі дороги ведуть на Istanbul park. Пароплавом, автобусом, власним авто, моторолером, на таксі, велосипедом і мабуть на боліді туди можна доїхати мало не по прямій.

Сказати відверто, самі турки не в такому вже і захваті від перегонів. Не зважаючи на те, що 60 % глядачів на трибунах таки громадяни цієї країни, саме населення до королівських перегонів ставиться прохолодно…

- Яка мета вашого візиту? – питає директор ресторану, де я щодня обідала.
- Приїхала на Формулу1, - відповідаю з голосом, повним гордості.
- На Формулу 1? Хм. На неї ще хтось їздить?..., - він забирає мою тарілку і йде дивитися футбол.

…На підході до Istanbul park ти потрапляєш у червоний натовп, бо всім спекотно і (я знала , що у Ферарі багато прихильників, але щоб СТІЛЬКИ ) всі у червоному: червоні футболки, червоні прапори, червоні кепки, червоні штани (хто в штанах в таку спеку приходить???), червоні кросівки, піца в руках голодних фанів і та – червона.
 

На перегонах у Туреччині переважали фани Фераррі
Фото автора

Іду ображена, бо особливого бажання піддатися стадному інстинкту і вболівати за Алонсо чи Массу нема. Вирішую піти наперекір натовпу і купити те, у що вони не вдягнуті – команда Ред Бул має найшвидші цього року машини і непоганих пілотів, вдома вболівала за них – куплю майку з «бичками». З легким тремтінням колін (бо наслухалася про ціни на Формулі) підхожу ,точніше, прориваюся, до магазину-намету (чи пак,НАМЕТища). Моя фанатська любов вартує мені 53 долари. З відчуттям гордості і новою майкою в руках «відпливаю» на свої місця. Втім, слово «відпливаю» навряд підходить – до мого місця від головної трибуни, де мене висадили і позбавили 53 доларів, плисти як через Ла-Манш у вплав. Тим більше, у нових босоніжках, які купила ж тут таки в Стамбулі і їх «обновку» вирішила присвятити першому у своєму житті Гран-прі. На щастя, дорогою у сонячному мареві їхав автобус (від темпретури +30 він мені навіть здався трохи чарівним). Зрозумійте, я ж на нових підборах…
Відходила від пішої ходи і поїздки автобусом під трибунами, мій приклад наслідували всі власники щасливих білетів на трибунах №5.

До початку перегонів всі прохолоджувалися під трибунами
Фото автора

Під палюче сонце всі дружно вискочили після хрипушки коментатора перегонів, де він ламаною англійською оголосив про початок. Ми вилетіли на свої місця, здається, швидше,аніж стартував Марк Веббер з поул-позішн, який напередодні виграв кваліфікацію.


Я була на концерті «Рамштайн» і думала, було заголосно. Отримавши квитки поштою на перегони ,здивувалася – навіщо мені разом з програмкою ще і затички для вух?

Коли сидиш в кількох метрах від ревучих моторів таких маленьких авто,подумки дякуєш організаторам за них. Перше враження - «Ну де, де,де,де ж ці боліди???» а тоді – «АААААООООО – а ось ці 15 секунд були боліди!!!». Пілотів пізнаєш тільки,коли рахуєш – Веббер, Хемільтон,Феттель…

1.Веббер, 2.Хемільтон, 3.Феттель
Фото автора

А ось Шумахер! Чи це Розберг? А он на Рено Петров! Ні. Кубіца. Спека заважає навіть взяти в руки фотоапарат аби зробити фотографію табло через дорогу, де йде пряма трансляція перегонів і можна побачити, яке коло долають пілоти.

На трибунах спочатку боролися з сонцем,потім – з дощем.
Фото автора

Опа! За кілька метрів від нас зупиняє авто Труллі (у Монреалі йому теж не пощастить-зійде з дистанції десь на 20 колі ). Бідаці, взагалі, у цьому сезоні долати фінішну пряму доводилося лише двічі.

Труллі зійшов на половині дистанції
Фото автора

На небо набігли хмаринки і всі відчули, як змінюється настрій у техніків команд, незважаючи на те, що ми сиділи у 2,5 кілометрах від них. Ще б пак, нова погода - нова гума...
Феттель гуму вже не змінював. Після того як Хемільтон поїхав «перевзуватися», Себ стає другим і … нерви молодого гонщика не витримують. Він (а може і не він – експерти досі вагаються) підрізає свого напарника, майже наставника і друга (відтепер може і не зовсім друга) Марка Веббера і сам же вилітає з траси. Веббер закінчив перегони третім, лідируючи по ходу перегонів.
Ми не встигаємо відійти від такого повороту подій, як Алонсо прямо перед нами наздоганяє 9го Петрова, підступно «пробиває» йому праве переднє колесо і зникає у добре відомому напрямку вже на 9 позиції. Петров, вперше в кар»єрі закінчивши кваліфікацію на дев»ятому місці, долає фініш далеко за межами першої десятки лідерів… Розрізнити де Розберг,а де Шумахер мені з моїми турецькими сусідами,які не розмовляють англійською, так і не вдалося. Чи то так швидко їхали, чи то їхали на одному рівні – майже новачок, і майже ветеран… Приблизно за таким вгадуванням і минають півтори години перегонів.

Назад автобуси не везли – шли пішки
Фото автора

Трохи хмільну від побаченого, назад мене виніс натовп, натовп зі спеченими плечима, спітнілим чолом, надірваним прапорами, але з очима повними радості .