В країні стрімко почали зростати протестні рухи, президент Мілошевич відчайдушно намагався зберегти єдність країни та владу.

Виходом з кризової ситуації мали б стати вибори президента. За посаду глави держави змагалися 2 кандидати – чинний тоді глава Югославії Слободан Мілошевич та опозиціонер Воіслав Коштунціа. Перший тур голосування не приніс явної переваги жодному з кандидатів. Принаймні так визначила ЦВК.

Та опозиція заявила, що має неспростовні докази фальсифікації виборів. Ця заява переповнила чашу народного гніву.

До 5 жовтня сотні тисяч сербів з’їхалися до Белграду. Вони заполонили вулиці урядового кварталу і вимагали відставки влади. Мілошевич вперто не хотів позбуватися своєї міні-імперії, яка поволі, але впевнено розвалювалася. Проти повсталого народу вийшли правоохоронці. Спершу мітингувальників намагалися розігнати традиційними засобами – гумовими кийками та сльозогінним газом. Та людей кожного дня більшало, тоді Мілошевич віддав наказ застосувати проти демонстрантів бойові набої.

Вуличні сутички поволі почали переростати у бої. Демонстранти, серед яких було багато ветеранів балканських війн, пішли на штурм урядових будівель. До слова, саме завдяки тарану бульдозером воріт телецентру, який захопили повсталі, революція і отримала свою оригінальну назву.

Після штурму урядового кварталу Мілошевич зрозумів, що приречений. Більше того, на сторону повсталого народу перейшли силовики. Мілошевич залишився один.

Диктатору не залишалося нічого іншого, як ввечері 6 жовтня скласти повноваження Президента Югославії. 1 квітня 2001 року його заарештували у власному будинку та запроторили до в'язниці. Колишньому очільнику Югославії висунули низку звинувачень: в корупції, хабарництві та зловживанні посадовими обов’язками.

Фінал цієї історії відомий всім. У 2006 році Мілошевич за загадкових обставин помер у в'язниці. І того ж самого року розпалася Югославія, яка в різних формах існувала ще з початку ХХ століття. Та бульдозерна революція, безумовно, мала позитивні наслідки – попри імперські амбіції, серби все ж почали рухатися вперед. І не виключено, що саме 2014 рік стане для балканської держави вирішальним, і Белград нарешті стане частиною об'єднаної Європи.