Вальпараїсо почалося з кількох будинків, які рибалки зводили недалеко від моря. Кожну нову хатину покривали емаллю іншого кольору. Зрештою, вирішили, що фарба може розвеселити і міські стіни. Нині стріт-арт — візитна карта Вальпараїсо. Помалювати приїжджають охочі з усього світу. Зрештою, і місцевих умільців не бракує.
Незвичне місто свого часу так сподобалося чилійському поетові Пабло Неруді, що він тут оселився. У його будинку зараз діє музей, який є найвідвідуванішим місцем Вальпараїсо.
Туристів завжди багато і в міських фунікулерах, які тут є повноцінним транспортом. Так місцеві жителі пристосувалися до крутих схилів, на яких розкинулося рідне місто. Утім, зараз фунікулери — не тільки легкий спосіб потрапити на інший бік пагорба, а ще й нагода побачити чудові панорами.
Кожен з 15-ти фунікулерів має власне ім'я. Трапляються машини, яким більше ста років. Тому ці фунікулери занесені до світової спадщини ЮНЕСКО. Побачивши висоти, можна спускатись униз, до пляжів. Їх у Вальпараїсо достатньо. Людей, які відпочивають на березі океану, завжди дуже багато, втім, від цього не тісно. Завжди знайдеться вільне місце і для охочих позасмагати, і для тих, хто грає у пляжний волейбол.
Вальпараїсо — це ще й найважливіший чилійський порт. У тій частині, де стоять риболовецькі судна, можна гуляти. Прості рибалки на світанку виходять у море, а до обіду вже на повну йде торгівля свіжовиловленою рибою. Тут і можна побачити життя простих жителів Вальпараїсо. Жодних штучних усмішок для туристів — тут торгуються, жартують, сперечаються про якість риби і роблять замовлення на наступні дні.
Читайте також: Як чилійці буденність перетворюють у незабутні карнавали
Після цілого дня досліджень Вальпараїсо, саме час розслабитись у котромусь із його кафе. Чи не в кожному ввечері грає жива музика, найкращий супровід до якої — бокал червоного чилійського вина.