Справа Савченко – це не вирок російській системі. Цілої Савченко забагато для цієї системи. Для неї вистачить останніх слів Надії під час сьогоднішнього засідання. "Ну ви, бл**ь, придурки!" – найвичерпніша характеристика із усіх можливих. Справа Савченко – це велика удача України.
Нам пощастило, що рендомно взятий у полон офіцер виявися не безідейним аватаром, який би спокійно і безславно зрадив би присязі у прямому ефірі російських телеканалів. Савченко виявилась воїном, який усвідомлює всі перспективи свого становища. І готовий свідомо віддати своє життя за свою країну і з максимальною користю для своєї країни. Із Сєнцовим нам, до речі теж пощастило. З тої причини – через його внутрішню силу та почуття гідності.
Нам пощастило, що криза російської державності отримала таке шикарне втілення в образі однієї тендітної жінки. Цей образ вмістив все. Неготовність українців підлаштовуватися під ті шаблони, які намагається нав’язати Кремль. Абсолютне нерозуміння такого явища як "Україна" росіянами. Формування політичної свідомості в українців. Абсурдність поведінки того монстра, який існує з нами по сусідству. Гібридність поведінки Кремля через (іноді — абсолютно ідіотське) маніпулювання законами. Спроби вигадати людей, події та факти заради того, аби бажана картинка реальності співпала із картинкою об’єктивно існуючою. Трагедія, яка прийшла в конкретну родину через війну із Росією.
Зараз вже абсолютно не важливо, ким була Савченко до арешту, як вона поводилась, як вона виглядає, яким буде вирок (хоча це і так зрозуміло). Вона вже стала символом протистояння України із російським Молохом. Значною мірою – завдяки поведінці самого Молоха.
За великим рахунком, лише за цей символ українці можуть встановити пам’ятник путінському режиму. Або антипам’ятник. Втім, спочатку ми цей режим переможемо, а потім вже будемо визначатися із формою увіковічення тих уроків, які ми завдяки йому засвоїли.