В останні роки життя Ленін часто хворів. Взнаки давався украй напружений графік роботи - по 18 - 20 годин на добу та поранення після замаху в 1918-му році. Лікування у найкращих медичних світил не допомагало, стан здоров'я вождя дедалі погіршувався.
Незадовго перед смертю Ленін написав доповнення до свого "Листа до з'їзду" – фактично політичного заповіту про те, хто після його смерті повинен очолити СРСР.
Офіційна причина смерті Леніна — інсульт, спричинений атеросклерозом судин головного мозку. Щоправда й досі серед лікарів побутує думка, що Ілліч насправді помер від нейросифілісу.
Після оголошення про смерть Леніна в країні почалася масова жалоба. Мільйони людей плакали та побивалися за вождем, мільйони – раділи смерті головного більшовика. Хроніки свідчать, що в народі ширилося безліч чуток про смерть Леніна. Приміром, що Ілліча вбив Троцький, а сам утік у Туреччину, чи про те, що брат розстріляного царя Миколи ІІ збирає в Сербії багатотисячну армію та за кілька днів захопить Москву.
Після смерті тіло Леніна виставили для прощання в Домі Союзів. Попрощатися з ним прийшли більше півмільйона людей. Потім забальзамоване тіло Володимира Ілліча Леніна помістили в Мавзолеї на Красній площі в Москві, де воно перебуває й досі.
До речі, Троцький та Бухарін різко виступали проти бальзамування, наполягаючи на тому, що сам Ленін ніколи б не захотів бути похованим у такий спосіб. Проте через тиск Сталіна вождя світового пролетаріату вирішили перетворити на мумію.