Як тільки розгорілася Перша світова війна, українські політики закликали молодь стати під жовто-блакитний прапор Українських Січових Стрільців для боротьби проти Російської імперії.
Тоді до лав УСС могли вступати лише особи, які не підлягали мобілізації, тобто віком до 18 або ж після 50 років. На заклик зголосилося близько 28 тисяч добровольців, утім австрійське командування дало згоду на 2,5. Так виник легіон Українських Січових Стрільців — єдина українська військова формація в складі австро-угорської армії.
Узимку 1914—15 років усусівці боронили карпатські переходи від російських військ. Першим успіхом легіону була перемога на горі Маківці. Влітку вояків відвідав спадкоємець австрійського престолу, майбутній імператор Карл Габсбург, аби вручити їм бойові нагороди.
Українські січові стрільці стали першим зародком національної армії з часів козаччини, а саме поразки Івана Мазепи в Полтавській битві.
1917 року в Києві зі стрільців, які потрапили до російського полону, сформували окремий курінь, що був найбоєздатнішою частиною Армії УНР, а після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки став ядром Української Галицької армії.