Ніхто не знає його справжнього імені, бо відверто висловлювати свою позицію в так званій "ДНР" означає ставити під загрозу власне життя. Бойовики неодноразово призначали винагороду за його голову, але впіймати так і не змогли. Зараз він у безпеці на підконтрольній Україні території і погодився поділитися з нами своїми враженнями, поглядами та досвідом.
Розкажи трохи про себе. Які факти зі свого життя ти готовий оприлюднити?
Я звичайний громадянин України з чіткою життєвою позицією. Факти... З фактами все складно і просто. Більшість фактів можна буде розказати після війни, бо ще не прийшов час. Факти такі, що я на власні очі бачив невидимих бурятів, жабогадюк з РФ, кадрових військових РФ, бачив обстріли мирного населення, які вели колаборанти, бачив, як насправді війна починалася на сході України, а не по телебаченню. Більшість фактів зі свого особистого життя я ще не готовий оприлюднити, це може зашкодити тим, хто бореться зараз на окупованих територіях.
Чому саме ти вибрав собі псевдонім Фашик Донецький?
Тут все просто насправді: у 2014 році, коли треба було кров з носа запустити хоч щось в інформпросторі, щоб люди трохи відкрили очі і побачили альтернативну версію того, що насправді відбувалося, потрібно було вгадати з назвою корабля. Назва мала чітко підкреслювати водночас проукраїнську позицію та виводити з себе зомбованих недоумків. Я вважаю, що це таки вдалося зробити. При виборі псевдоніму я опирався на тези роспропаганди та тези з наших ЗМІ, які демонізували самі поняття Донецьк, донецький.
Аватарка популярного блогера Фашика Донецького. Фото: Facebook
Як жилося у Донецьку людині, погляди якої, м’яко кажучи, відрізняються від більшості людей на окупованій території?
Стоп. Звідки у вас дані про більшість? Ми ж ніби не проводили жодного соцопитування на окупованих територіях і опираємося лише на телевізійну картинку, яку бачимо зі ЗМІ, правильно? Тому це спекулятивне запитання, бо кількість "вати" однакова, як в Києві, так і в окупованих РФ Донецьку чи Луганську. Різниця лише в тому, що "ваті" на неокупованій території правоохоронні органи не роздають зброю поки що.
Як жилося... Найважче – це розуміти, що ти ніхто і нічого не вдієш, якщо снаряд має таки прилетіти у твій дім та вбити когось із твоїх рідних.
Також важко розуміти, що вчорашні друзі або сусіди за мить перетворилися на ворогів і бажають тобі смерті. Тут, в окупації, в багатьох сім'ях трагедії, бо частина сім'ї підтримує окупантів, а частина залишилася при здоровому глузді. Це страшно, коли в одній сім'ї батьки можуть бути прихильниками окупантів, а діти ненавидять РФ та все, що з нею пов'язано.
До всього звикаєш з часом: до смертей на вулицях, до патрулів на вулицях, до обстрілів з житлових кварталів. Дуже важко лише повірити, що це все відбувається з тобою та насправді, а не є сюрреалізмом.
На тебе вели (і, напевне, зараз ведуть) полювання. На скільки небезпечним було твоє перебування у Донецьку?
Як би це зараз пафосно не звучало, та багатьом людям ну дуже не подобається те, що на окупованих РФ територіях є, були і будуть ті, хто не піддається будь-якій пропаганді. Хочу підкреслити, що з неокупованих територій також багато невдоволених є тими речами, про які я пишу. Дуже багатьом спокійно на душі, коли картина зовнішнього світу проста: є чорне та біле, на Донбасі самі зрадники, а в умовному Тернополі всі патріоти. Хай полюють.
Запрошую мисливців із ФСБ та ГРУ РФ на каву в Києві. Зустріч буде незабутня, запам'ятаєте на все життя.
Найбільший ворог пропаганди РФ – це ті, хто спростовує брехню російських ЗМІ, бо бачить цю брехню на власні очі. Таких людей ти не обдуриш: вони бачать, чують і розуміють: коли вилітає снаряд із Київського району Донецька і падає через 2 секунди, то це ніяка не хунта обстрілює мирних, а православне б@дло імітує обстріл.
Згадайте історію РФ, вони завжди саджали за ґрати та засилали до Сибіру всіх, хто не сприймав брехню і називав брехню брехнею. В 2015 році для мене було великим відкриттям, коли люди з неокупованих писали повідомлення у Facebook з текстом "Дякую". Тепер я впевнений, що є за кого воювати на Донбасі. Це для мене був показник того, що вся ця писанина моя перетворилася в інструмент контрпропаганди і що це працює, бо мені таки вдалося докричатися до людей.
Наскільки небезпечно... Назвіть аналогічних писак типу фд з окупованої РФ Осетії або Абхазії. Це буде вам відповіддю на ваше запитання.
Існує стереотип, що люди на окупованій території всі підтримують Путіна та його політику. Чи дійсно більшість тамтешніх жителів є так званою "ватою", яка ненавидить Україну і прагне сумнозвісного "русского мира"?
По-перше, говорячи, що на сході України одні зомбі, ми граємо на стороні окупанта, бо спонсором війни на Донбасі є саме Кремль. Ми воюємо не з Донецьком, не з Луганськом, не з Макіївкою, а саме з РФ.
Саме РФ глушить радіочастоти на окупованих територіях, саме РФ постачає зброю, ГСМ, боєкомплекти та військових на територію Донбасу, саме РФ веде зомбі-пропаганду. Тому ще раз підкреслю – немає війни з донецькими чи луганськими, є війна з РФ на сході України.
Так, багатьом вигідний простий стереотип і просте формулювання – в Донецьку всі "зомбі". Цим усім людям хочу сказати лише одне: коли війна закінчиться, вам буде соромно, бо в більшості випадків найгучніші крики таки йдуть від тих, хто за всі роки не дав ні копійки волонтерам, а найпатріотичнішим їхнім учинком було зміна аватарки в соцмережі.
Кількість "зомбі" абслютно така ж, як і на неокупованих. Чи ви вважаєте, що за "Опоблок" проголосували на виборах переселенці? Перегляньте статистику по кількості голосів, які набрав "Опоблок" на виборах і побачите, що за відверту антиукраїнську партію голосували по всій Україні.
Всі ці казки, мовляв, ми не такі, вони не доборолися, впираються в просту річ: на Майдані були люди зі всієї України, коли побили студентів. Коли Чернявського вбили в Донецьку – вся країна хрумкала попкорн і дивилася, що ж там далі буде. Не тіште себе тим, що ви якісь не такі. Коли проти тебе СБУ, міліція, місцева влада, яка на боці ФСБ, ГРУ – ви трішки себе переоцінюєте. З виделками в руках ви танки не зупините, не тіштеся ілюзіями.
Якщо говорити, що Україна веде війну не стільки за територію, як за серця і розум людей, які на ній живуть, що потрібно робити Києву, аби вони знову полюбили Україну?
По-перше, за територію ми також ведемо війну. Донбас – це територія України, крапка. Тому ніякі буряти або осетини, які прийшли туди зі зброєю, не мають на ці землі ніякого права. Тож вони мусять або покинути територію України, або будуть знищені.
Ми поки що не ведемо війну за серця та розуми людей на окупованих територіях, ми відверто програємо пропаганді РФ у цьому плані. Протидія будь-якій пропаганді – це лише контрпропаганда і крапка.
Що потрібно для того, щоби "вату" перетворити в "невату"? Спитайте в нашого мінпропаганди. Вони ж ніби щось там роблять важливе.
А якщо чесно, то в інформаційному плані ми маємо бути злими та безкомпромісними, а не лише обдумувати стратегії. Ми маємо нападати та бити першими, а не лише захищатися. Психологія переможця має бути, а не психологія того, хто лише думає, як відбитися.
Читайте також: Будні "ЛНР": думка про те, що все російське краще – міф
Розкажи про життя людей – банки, громадський транспорт, магазини, сервіс. Скільки коштує проїзд? Які ціни на основну групу продуктів? Чи вплинула блокада на наповненість крамниць товарами? Чи є робота?
Життя людей – це коли ти існуєш і не будуєш плани на майбутнє. В тебе в окупації є лише одне завдання – вижити.
Кожен день у "республіці", за словами Фашика Донецького, – це боротьба за виживання
Давайте я коротко розкажу про звичайний день звичайної цивільної людини: зранку – на роботу, ввечері – додому через магазин, вночі слухаєш залпи, у вихідні в магазин за продуктами, ввечері слухаєш залпи. Все, тут нема місця мріям, розвагам. Тут аби вижити чи дожити до зарплати та аби рідних не прибило снарядом.
Банки – є літрові, є дволітрові, є трилітрові. Окупанти зробили таки щось на кшталт банку в місті, проте, якщо не помиляюся, на Донецьк та Макіївку всього 15-20 банкоматів. У працівників цього банку, до речі бонус, – їм заборонено виїзд на неокуповані території.
Читайте також: Як пенсіонери з "ЛНР" штурмують банкомат за українською пенсією: фотофакт
А так, зняти гроші в місті з карти "Приватбанку" – не проблема, відправити переказ – також не проблема, питання лише в ціні послуги.
Медицина... Тут складно. Лікарі шоковані від препаратів виробництва РФ. Взагалі на окупованих територіях краще не хворіти, бо це ну дуже дорого. Препаратів з неокупованих вистачає, купити можна, але ціни реально скажені.
Проїзд у Донецьку – 4-5 грн у маршрутках, 1,50 грн у муніципальному транспорті, таксі – від 35 грн за поїдку до трьох км.
Сервіс фактично відсутній. Не до сервісу, коли в тебе над головою снаряди літають, а до 19:30 – 20:00 треба бути вдома, бо потім ти додому доїдеш лише на таксі.
З роботою все погано. Бюджетники в більшості випадків отримують 3-5 тисяч грн, але цього не вистачає навіть на те, щоби хоч трохи себе відчути людиною – ціни московські на все, окрім хліба. Багато людей на заробітки їде, бо в окупації є лише 3 касти: холопи, військові та ті, хто має корисні знайомства серед окупантів.
Читайте також: Суми вражають: журналіст розповів, скільки платять на заводі у "ДНР"
А де була блокада? По телебаченні? В місті повно товарів з неокупованих, навіть у "віджатих" АТБ Захарченком продаються товари хунти. Взагалі, без "Світоча", "Корони" чи "Рошена" на полицях магазинів паніки не буде, з голоду ніхто не помре. Правда, якість російських продуктів – фуфло, про це навіть "вата" каже.
Яким чином гарантують права працівника? Чи взагалі можна говорити про якісь права у так званій "республіці"?
Немає в тебе ніяких прав в окупації. Забудь про це, бо це фантастика. В тебе є право лише здохнути або працювати за пайок. Бюджетників ганяють по циркових мітингах постійно, підприємцям придумують нові податки та штрафи. Не подобається? Підвал чекає на тебе, там тебе перевиховають.
Що з медициною? Як працюють лікарні, поліклініки? Яке ставлення до пацієнтів?
Медицина дорога. Дорого і лікуватися, і помирати. Лікарні працюють, проте без грошей ти тут нікому не потрібен. Цивільні все ніяк не можуть побачити ту "гуманітарку" з РФ, що по телевізору ввозять постійно, бо 99% розкрадається, продається в аптеках та йде на лікування крутих окупантів та колаборантів.
Ватажки бандформувань, які називають себе сьогодні "владою в Донецьку", неодноразово говорили про те, що в "молодій республіці" немає корупції. Підозрюю, що бойовики лукавлять.
Тут все просто насправді: красти можна тільки "чотким пацикам": ташкентам, захарченкам, людям з банди дохлого "Гіві" чи "Мотороли". Якщо ти не входиш в число тих, кому можна – ти холоп звичайний, сиди тихенько.
Розкрадається абсолютно все, гуманітарка з РФ – в особливо великих розмірах. Комісії, які з Росії приїжджають контролювати процес освоєння гумдопомогии, лютують, бо крадуть "вагонами".
Гумдопомога з Росії розкрадається "дружками" Захарченка в особливо великих розмірах
Всі прибуткові галузі в руках "царьків у камуіфляжі" та у "немитих". Наркотики купити нескладно.
Захарченко в місті – це шось на кшталт Кадирова, тільки лайтверсія. 99% прибуткових сфер бізнесу та сфер, де можна списати або вкрасти – це не для простих смертних, не для холопів, а для тих, хто від Захарченка.
У чому головна різниця між життям в Україні та на окупованій території?
Різниця в тому, що ти в окупації не будуєш плани, твоє завдання – вижити і лише вижити. В окупації все просто – хто в камуфляжі, той ворог. Дуже різні цінності в людей, в окупації більше інстинктів задіяно, менше напівтонів, тут ти бачиш людину наскрізь.
Але, якщо відкинути лірику, то життя в окупації – це життя в Сомалі російського виробництва: із п'яницями в камуфляжі та з танками на вулицях. В цьому і вся різниця.
Ти ведеш масовану інформаційну війну. Що, на твою думку, не допрацьовує держава?
Ми всі платимо війною за те, що 25 років не робили нічого для того, щоби в тому ж Донецьку люди чітко знали: вони не донецькі, а українці. Це плата за байдужість. Декомунізацію можно було провести вже давно, проте це нікому не було потрібно. На противагу нашим діям із декомунізації Росія робила все, що хотіла, на сході нашої країни, з нашої мовчазної згоди робила.
Читайте також: Як поширюється "зрада": армія політичних ботів в Україні та їхні замовники
Чесно, якби в нас був розумніший суперник в інформплані, нам взагалі можна було б білий прапор підіймати. Але наш ворог не тільки сильний, але й тупий. Ми мусимо тупість пропагандистської машини Кремля використовувати на свою користь.
Але ми цього не робимо. Ми або не бачимо помилок у пропаганді РФ, або не хочемо їх бачити, або не знаємо що з тими помилками робити і як їх використовувати. Причому найбільшої шкоди професіоналам з відділу роспропаганди завдають аматори чи волонтери, а не працівники міністерств. Я не знаю, як це назвати: відсутність бажання, відсутність професійних навичок чи просто невміння працювати. Сумно від цього всього.
Мені часто ставлять це запитання, і я вважаю його дурним. Але наважуся спитати у тебе. Як закінчиться ця війна і за яких умов?
Все буде дуже просто: на окуповані території заходять ЗСУ, "немиті" тікають у жіночих сукнях у бік Ростова. Потім буде розплата від хлопців, які з Донбассу воюють за ЗСУ. "Вата" боїться цих хлопців більше, ніж привидів, бо толерантність до ворогів у них нульова. Цим хлопцям допоможуть також ті, хто весь час працював на перемогу. Це буде їхня ніч, їхнє право на помсту, і ніхто не зможе у них це відібрати.
Потім "денацифікація" на кшталт тієї, яка була в Німеччині. Колаборанти та зрадники, яким пощастить втекти, частково засядуть в РФ, частково їх знищить Росія як небажаних свідків.
Ми виграємо цю війну саме на умовах переможців. Інакше бути не може – нам загиблі не пробачать, якщо здамося або відступимо.
Читайте також: Італійський доброволець: Україна – це щось чисте, справжнє. Це – істинна Європа