Нетипова публічність типового російського олігарха
Зовсім нетиповий для США спосіб збагачення викликає у американців подив. Тим часом для пострадянської людини схема давно відома.
З-поміж російських олігархів, які з'являлися після розпаду СРСР, було багато таких, що ховалися за тонованими вікнами лімузинів, за армією своїх підопічних і плечами власної охорони. Борис Березовський міг стати таким самим, але він не втримався від спокуси мати статус впливової особи.
Росіянин влаштовував такі собі "придворні" прес-конференції чи прес-сніданки, давав інтерв'ю в своєму клубі і безкінечно з'являвся на телебаченні. Коротун з вигнутими бровами і м'яким, квапливим голосом.
Його завжди тягнуло до чогось великого. Коли він був радянським математиком, то прагнув отримати Нобеля. Коли він отримав контроль над політикою, то контролював тодішнього президента Єльцина.
Але той Березовський, якого знайшли мертвим 23 березня, був майже забутий. Його пам'ятали в основному по виступах проти Володимира Путіна і по судовій тяганині з Романом Абрамовичем.
Іронією життя Березовського стало те, що його останній впливовий вчинок - допомога Путіну прийти до влади - вдарив по ньому самому так, що олігарх уже не зміг відновитися. Після кількох гучних сварок з Путіним Березовський переїхав до Лондона і так і не повернувся до Росії.
Березовський стартував пізніше за інших, але піднявся вище за всіх
Найцікавішою історією з життя Березовського є аж ніяк не його останні роки - швидше, цікавий той період, коли він шукав шлях у владу.
Борис Березовський аж ніяк не був далекоглядним - його "колеги" почали наживатися на помираючому Радянському Союзі набагато раніше. Але коли Березовському таки "пішло", саме він найкраще зрозумів, як використовувати зв'язок між грошима і владою.
Колапс Союзу призвів до гігантського дисбалансу. Ціни, власність і торгівля взагалі не контролювалися державою. Гіперінфляція у 90-х дестабілізувала економіку і знищила заощадження у населення. Але для найсміливіших чоловіків - таких як Березовський - хвиля інфляції стала початком збагачення.
Тоді особливими щасливчиками були ті, хто мав зв'язки.
Березовський розумів, якими життєвонеобхідними вони є в часи беззаконня ранніх 90-х, ери, коли держава була слабкою, а влада - сумнівною зграйкою обраних.
Особиста мрія про авто, як підказка, з чого почати
Одним з ранніх прикладів діяльності Березовського був його прихід на завод "АвтоВаз". Борис Березовський знав, що "Жигулі", які виробляли на цьому заводі, були мрією мільйонів в пізній радянський період.
"Я зрозумів одну важливу річ", - казав потім Борис Березовський в інтерв'ю. - "В ті часи просто неймовірна кількість людей хотіла купувати машини. Їм не мало значення, що в них немає власного житла або одягу. Їм хотілося машини".
Коли Березовський говорив ці слова, він сидів у особняку 19-го століття, який він перетворив у клуб "ЛогоВаз", був одягнутий у ділову білу сорочку і елегантну бордову краватку з шовку та попивав червоне вино. Він смакував свої спомини так, ніби вони вперше прийшли до нього через роки. Спомини про машину, яку хотів і він.
"Я пам'ятаю себе. Моя перша машина з'явилася, коли мені було 40. Це була навіть не машина, а півмашини, бо тиждень я користувався нею, а тиждень - мій друг".
АвтоВаз був дуже громіздким - втричі більшим за середній американський автозавод і спроможним виробляти 740 тисяч машин в рік у країні, де всі хотіли мати машини. В Радянському Союзі на одну машину припадало 22,8 людини. Для порівняння, в Америці це було 1,7 людей на машину.
Щоб стати найбільшим диструб'ютором авто в країні, Березовський всіляко здобував прихильність керівництва заводу.
АвтоВаз був держпідприємством, відповідно, з державними субсидіями. Завдяки цьому "Жигулі" мали штучно занижену через субсидії державну ціну.
Дрібні неофіційні "бізнесмени" того часу купували машини в заводу по цій ціні, а потім їх продавали населенню з величезною націнкою. Торговці брали невеликі партії машин - по 100-200.
Вони платили за ці машини перші невеликі внески, а решту грошей мали повертати згодом. Часто не повертали взагалі. За хабарі було можна все.
До речі, бюрократи, що ці хабарі брали, міряли їх за спеціальною міркою: величина пачки доларів в сантиметрах. Спеціальні групи відвантажували машини, коли вони сходили з конвеєра. Якщо хтось пробував в це втручатися, його карали - жорстокість в ті часи була епідемією.
Схема, за якою наживалися всі олігархи
Для Березовського такі масштаби продажів були малі. Він пішов прямо до вищого керівництва АвтоВАЗу.
Замість сотні машин він запропонував заводу дати йому десятки тисяч машин. За них він одразу мав заплатити 10% вартості, а решту повернути через 2,5 роки. Хитрість полягала в тому, що розплачуватися треба було в рублях. А на горизонті вже маячіла гіперінфляція, тож сума, яку він мав повернути через 2,5 роки була набагато меншою за суму, яка реально відповідала вартості автомобілів.
"Звісно, ми повертали борг настільки пізно, наскільки могли, бо гроші постійно знецінювалися", - сказав Березовський. - "Ми розуміли, що починається гіперінфляція, що йде девальвація рубля. А економісти АвтоВАЗу цього не розуміли".
Цю саму схему Березовський використовував в інших угодах, потихеньку ставши найвизначнішим з олігархів, що сконцентрували владу поза єльцинським Кремлем. Профінансувавши перевибори останнього у 1996-му, олігархи отримали "подяки": дозвіл на приватизацію ще більшої кількості державних активів, зокрема заводи з видобування цінних металів і нафтову галузь. Шлюб між багатством і владою було остаточно укладено.
Валіза, вокзал, Лондон
Так не могло тривати вічно. Виснажений і хворий Єльцин врешті полишив свій пост. Березовський не був найпроникливішим політиком, тож він недооцінив Володимира Путіна, коли обирав його наступником Єльцина.
Путін аж ніяк не планував бути маріонеткою і до олігархів мав хіба що зневагу. Тож він почав ламати їхню зрощеність з владою.
Березовському не залишалося нічого, як піти першим.