Хтось називає стрічку пізнавальною та шокуючою для іноземців, такою, що здатна пролити пересічному європейцеві чи американцеві (адже показують її у 45-ти країнах) світло на один із найбільших злочинів проти людства. Інші ж вважають, що фільм, над яким не один рік працювала серйозна команда, вийшов "гуманітарною допомогою" нам від емігрантів. Ще частина нейтрально відгукнулася про спробу закордонних кінематографістів розповісти про Голодомор 1932-1933 років широкому загалові. Мовляв, ризикнули, вийшло, не такий уже й провал.

І справді, те, що за "Гіркі жнива" взявся канадієць українського походження Джордж Менделюк, використавши двадцять мільйонів доларів від мецената Яна Ігнатовича, та ще й знімаючи історію у переломні для нашої країни часи – під час Євромайдану та Революції Гідності, таки викликає повагу. Зрештою, голодний апокаліпсис, який забрав життя мільйонів невинних, замучених радянською колективізацією українців, не є чужим для команди, яка творила стрічку. Зокрема, родина самого Менделюка втікала від голоду з Харкова до Львова. В кіно бачимо паралель, коли до цього міста герої ринуть з-під Сміли, що на Черкащині. Славний нащадок козацького роду Юрко Качанюк, його кохана Наталка, а з ними ще й хлопчина Любко, який врятував Юрка від загибелі, коли той утік із тюрми. Такою є кінцівка фільму: відкрита і зрозуміла, адже трьом, мабуть, вдалося стати тими одиницями, які врятувалися від голодної смерті, емігрувавши.

Акцент, якого немає

Його у фільмі шукаєш довго, протягом двох годин стараєшся виділити те, що закладено в основі та, зрештою, у заголовку. А потім дивуєшся, куди воно дівається, де могли обірватися нитки. Це, мабуть, тому, що своє творіння Менделюк розглядає у двох площинах: історичній, яка передає геноцид, наступ на мову та культуру, паралель зі сьогоденням – збройним втручанням Росії в Україну, та змістовій, що вкладає у себе силу любові.

Однак під час розвитку подій у стрічці бачимо, що перевагу надано таки другій. Історія кохання Юрка та Наталки, яка є непростою, однак передбачуваною, перекриває масштаби катастрофи 1932-1933 років. Голодомор фрагментарно зображують у рідному селі головних героїв, його прояви мінімально показують у столиці, куди почали тікати, виживаючи, голодні селяни, десь бачимо сполохану юрбу на полі, яка так і не дочекається мішка зерна, а на одній із київських вулиць – причеп, вже із посинілими худими тілами, яких по дорозі скидають у найближчий яр… Тема Голодомору, безсумнівно, присутня, але вона витає, не шокує по-справжньому, а є лише зовнішньою і тонкою оболонкою, яку легко пробиває любовна історія, юнацьке бунтарство Юрія, зокрема, у столичній Академії мистецтв, його втеча із тюрми, бої з ворогом, повернення до Наталки.

Ще одна провідна лінія, яка майже перекрила тему голоду, – це побут українського села та його напрочуд весела атмосфера напередодні лиха: обряди та звичаї, природа, життя християн. Все це виглядає занадто яскраво, створює ефект штучності. До слова, такими ж є і деякі спецефекти, які на тлі якісної операторської роботи та монтажу, виглядають недопрацьованими та інколи недоречними.

Відгук Заходу

Тим часом, поки ми роздумуємо над драмою Джорджа Менделюка як про роботу, що наразі є найбільш сміливою та якісною з погляду технічних характеристик стрічкою, хоча і не без критики, західна аудиторія практично розтрощила фільм. Комусь неправильними видалися амбіції режисера, мовляв, він не вміє по-справжньому шокувати і налякати, адже на перший план ставить не те, що варто було б. Критики кажуть, що помилка режисера в тому, що, намагаючись передати трагізм Голодомору, він накладає на цю тему, з чималими оборотами, інші. Відтак, Голодомор 1932-1933-іх років поволі загубився у картині. Ще видання, які спеціалізуються на кіномистецтві, звинуватили команду у тому, що проект вийшов "патріотично марнославним". Не до вподоби тим, хто оцінює фільми, і музичний супровід, який ніби тягне назад, на років так зо 20-30.

Однак, не дивлячись на чимало недоліків, і те, що картина розрахована на іноземного глядача, фільм заслуговує на окреме "спасибі". І канадському режисерові нехай подякують ще й українські кінематографісти. Хто після стрічки Менделюка таки задумався над повнішим, масштабнішим і правдивішим поглядом на гірку історію та жнива, яких протягом двох страшних років в Україні не могло бути, тоді старання режисера-емігранта не пройшли даром. Фільмові ставлю тверде сім з десяти.

Автор: Юлія Девда