Володимир Моренець,професор, доктор філологічних наук, віце-президент з науково-навчальних студій Національного університету "Києво-Могилянська академія", поділився своєю оцінкою українського політикуму з точки зору мовленнєвої діяльності.

- Пане Володимире, будемо говорити про наших політиків. Як з філологічної точки зору ви можете прокоментувати їх грамотність?

- Ну це питання риторичне, оскільки про жодну грамотність мовну, або інтелектуальну культуру, даруйте, говорити не доводиться. Це факт, це підтверджено щоденними спостереженнями.

Пригадую, перші Верховні Ради, потім другого скликання... Це - деградація народного представництва і дійшла вона до саркастично-курйозної, комедіальної межі. Я просто не уявляю, як може народ спокійно це спостерігати. Він, звісно, внутрішньо це коментує, рефлектує це саркастично... Але який же тут гумор?

Людина не просто говорить, вона живе в мові. Гайдегер казав, що мова - це дім буття, а ми занедбали настільки свій дім, що це просто смітник на сьогодні.

І я говорю про це не тільки стосовно соціального представництва у вигляді політикуму - що маємо, те й делегуємо, - а й самого соціуму. І в цей час відміняти якісь вимоги, які сприяють бодай у академічній спільноті культурі мислення, мовлення, письма - це означає свідомо дві речі здійснювати. По-перше, свято місце порожнє не буває і, очевидно, це є крок у бік русифікації, абсолютно свідомої політичної русифікації України. Її сьогодні видно.

А з другого боку - це дибілізація. Тому у нас можуть бути професори з двома "ф", у нас можуть бути науковці зі званням доктора наук, які не мають за собою написаної дисертації. Не тільки докторської, що можливо за сумою праць, а й кандидатської, що неможливо.

Взагалі, в цьому політикумі є лічені цікаві особи. Я сьогодні зустрів випадково Пинзеника. Він, напевно, не зрозумів чому я йому сказав: "Приємно Вас бачити..". Ми знайомі з ним, бо він викладає у нас в Києво-Могилянській Академії. Він не зрозумів, бо я йшов, думаючи про оцю нашу розмову.

Коли говорить розумна людина - її приємно слухати. Навіть можна не поділяти її думки, вона може говорити англійською, польською, російською - будь-якою мовою, але це розумна мова. Коли ж говорять колишні завгари з відповідною освітою, охоронці, качки, я не знаю, як їх ще назвати. Коли їхня лексика не поширюється далі "пиляння бюджетних потоків" - це ж не просто, це сформовані умовні форми, які відбивають форми мислення. Чим живе, чим переймається цей політик. Мені соромно. Я розумію, що це біда.

Проходячи містом я чую масу реплік, які до мене долинають. І я розумію, що екологічний стан є жахливий. Причому, у поле екології входить не тільки сміття під ногами, а й сміття в душах, головах і на вустах. І в цей момент, замість того, щоб розуміти, що культура мови - це не декорація, не макіяж, і не прикраса, - а це формування свідомості, випрозорення людського шляху в життя - робляться кроки, які це все відміняють. Чому? Можливо, їм незручно при нас, які говорять краще? Вони ж недоріки, неписьменні недоріки.

Бо коли виходить Чечетов і починає коментувати державні кроки - то це навіть не блазень, це просто недоріка, який вдається до абсурдних аналогій і починає на прикладі футбольних матчів пояснювати мені соціальні процеси. Чи можна уявити, що робиться у нього в голові, чи там є якась система мислення? Чи ці люди можуть нас кудись повести?

Це дуже печальний шлях. Як казав мені в нещодавній розмові Іван Федорович Драч, даруйте за прямоту, він сказав: "Такий стан, такий час, років 20 ще лайно місити мусимо! Поки не підросте нове покоління, в якого буде думка, слово, воля, совість і честь".

- Як тоді це пояснити, адже на цих політиків працює великий штат людей, які їм пишуть ці промови?

- Вони не самі говорять, та вони й прочитати не годні те, що їм пишуть. Ну, так було завжди, що політиків обслуговують фахівці, це нормально. Інша справа - кого вони беруть собі в дорадники і наскільки вони дослуховуються до цих порад. Ми ж розуміємо, що це насправді макіяж. На вродженому, неоковирно вродженому тілі. Це не на Афродиті чи Аполоні макіяж, а макіяж на тому, з чого "кулі не зробиш".

Наші сучасні політики не представляють собою навіть середній клас. Це люди, які внутрішньо несформовані, інтелектуально незрілі, просто нецікаві. Це ж менеджери, яких наймає суспільство, то чого ж ви їх наймаєте? А що, інших немає? Неправда! Ви не хотіли думати, тож маєте тепер втішатись, що вас представляє у світі оцей політикум.

До речі, щодо мовних мук Азарова, то я йому вдячний бодай за те, що він пробує. Ну, така фізіологія у людини, але він пробує.

Адже є маса людей в Україні, які ніби-то говорять українською, ненавидячи її. Починаючи з міністра освіти Табачника, який наговорив стільки несусвітенних дурниць і зловісних речей, тенденційних. Розумієте, з такими менеджерами вищого рангу ми майбутнього не маємо.

Треба просто це пережити, дочекатися, поки прийдуть освічені. Бо здатність говорити дуже близька зі здатністю думати. Вона не ідентична, вони не збігаються, але це є один з аспектів загалом культури.

А культура не в пошані.

Більше немає місця для України, і для української мови більше немає місця ніде. Тоді як мови, яким ми начебто загрожуємо, ну це взагалі абсурд - вони на 1/6 земної кулі благополучно собі існують, і хай собі існують! Бо це прекрасні мови, та сама російська. Поляки вже не зазіхають на галицьку територію, американці та англійці мають свої зони, французи мають свої і мають свою вітчизну. А ми маємо тільки цю.

Євреї з нуля відродили іврит. З нуля історично витворили мову, витворили понятійний апарат і зробили його обов'язковим для вжитку. Нема мови, нема політичної нації, нема країни. І це люди, які прекрасно володіють усіма мовами світу. Євреї взагалі дуже талановиті до мов. І вони вважають, що мусить бути так. А ми ставимося так, що можна викидати це, можна не зважати. А як тоді будемо ми говорити? Жестами? Як німі? Сопучи від напруги в пошуках слова?

- І ще дозвольте, якщо можна, одне запитання. Якщо простежувати мову наших голів держави, Президентів. Чи можна виділити тих з них, хто, можливо, говорив трошки краще за інших, можливо, краще формулював думку?

- Це цікаве питання. Мені найбільше імпонує культура мовлення і мислення Леоніда Кравчука, хоча я з ним в дуже багатьох речах не згодний. Але він людина певної культури і певної дисципліни.

Стосовно Кучми - це було одразу видно, що він людина кільтурного маргінесу і в пісенно-артистичному плані, і в мовному плані. Його дуже добре схарактеризував Павло Загребельний, вивів так типажем в своєму одному з останніх романів - "Стовпотворіння". Там Президент каже: "О, це мені до шмиги! Тошонада!" І оце "То шо нада" він писав одним словом - "Тошонада". Це говорить Президент і всі улесливо підхоплюють "Так, так, так!".

Коли прийшов Ющенко, до речі, про підхоплення улесливі - це також ганьба нашого соціуму. Прийшов Ющенко, почав казати "Я переконаний" і всі стали "глибоко переконані". Я, як мовник, це дуже відчуваю. Але у Ющенка завжди був надзвичайно химерний синтаксис.  Це відсутність телосу, цілі. Тоді такий як плющ в'ється синтаксис - як дикорослий. і він - в нікуди.

А стосовно чинного Президента - я скажу, що мовна діяльність завдає йому пекельних мук. В будь-якій мові. І це є клінічний факт, засвідчений на усіх його виступах і інтерв'ю.

Ну що ж, ми не маємо Гавела нашого поки що, не маємо людини, яку можна цікаво і натхненно слухати, тому що і демагогічні спічі Юлії Тимошенко вже вичерпали всі ресурси соціального терпіння.

Але повторюю, є люди і їх багато, є сподівання на нові покоління, та й просто багато розумних людей. Їх би просто більше на екран. Які б показували, як в дзеркалі недорікуватість, нетямущість, неписьменність, неосвіченість, дику тотальну неосвіченість тих, хто має представляти цей народ у світі.

Юлія Даценко, журналіст телеканалу новин "24"