Сказала, чому не сидить у соціальних мережах, коли подарує свою монографію прем’єрові Азарову, а також, де зустріне Новий рік та як проведе Різдво.

В одному з останніх інтерв’ю Ви наголосили, що передовсім Вас цікавить гуманітарна царина. Україна досі без міністра культури. Хто, на вашу думку, ним може стати, а хто повинен?

Не маю зеленого поняття, бо не маю жодного стосунку до виконавчої гілки влади, з огляду на те, що ми зараз стали президентсько-парламентською республікою. Це – винятково прерогатива президента Партії регіонів, бо він не є президентом України. Кого він призначить, для нас немає жодного значення, адже усі з його когорти дорівнюють один одному. І якщо питання гуманітарної політики у нас донедавна курувала Богатирьова, а тепер віце-прем’єром став Грищенко, то ми можемо з цього лише пореготати і сказати, що «совок возвратілся». Але, не зважаючи на те, що ми були «совками» 70 років, ми зберегли свою українську ідентичність. І усе, що вони робитимуть, нам потрібно активно висміювати і пропонувати альтернативу.

Охарактеризуйте культурну політику української влади за останній рік?

Культурну політику можуть робити культурні люди. При виконавчій владі – некультурні люди, тому ніякої культурної політики на державному рівні у нас не було.

Якими будуть Ваші кроки у цій сфері, як народного депутата?

Я працюю у Комітеті з питань освіти і науки. Тому основне завдання – напрацювати «Закон про вищу освіту». Наскільки мені відомо, то з початку 2013 року Табачник намагатиметься переглянути програми викладання дисциплін у школі. Наше завдання – реагувати на це і спонукати вчителів на місцях до створення альтернативних програм. Загалом, нам потрібно менше уваги звертати на те, що вони собі там вигадують і пишуть (сміється), потрібно працювати у своєму руслі: альтернативно видавати підручники, переходити на рівень опрацювання світоглядово протилежної до «совка» літератури, максимально впливати через різні форми на формування націєцентричного суспільства. Найближчим часом вийде друге видання моєї лекції про Степана Бандеру, з якою маю намір відвідати провідні виші України, а також активно продовжувати свій проєкт «Від книги до мети», що популяризує інтелектуально-духовні здобутки національно-державницького спрямування. Словом, вони – минущі, а українська ідея та культура – вічна. Тож їх потрібно сприймати як тимчасові заморозки у нашому житті. Політична відлига і весна незабаром.

Ви відмовилися надавати коментарі «Комсомольській правді» та газеті «Сегодня»? Чому саме ці видання?

Правда не буває комсомольською (сміється). Комсомольською може бути хіба брехня. А «Сегодня» – це рупор Партії регіонів, і я не хочу спілкуватися з тими, хто екзистенційно мені чужі і ворожі.

Ви обіцяли прем’єр-міністрові Миколі Азарову допомогти із вивченням української мови і подарувати свою монографію. Ви це вже зробили?

Я справді їхала до Києва з монографією для Азарова. Я її заледве знайшла, адже в продажу хіба залишки. Перевидавати не маю наміру, бо перебуваю зараз у зовсім іншому колі наукових інтересів, що пов’язані не з сучасним мовним станом, а з історією мови як першопричиною сьогоднішньої мовної політики і мовної свідомости. Сподіваюся наступного року вийде моя монографія на цю тему. Наш депутатський візит до Національної парламентської бібліотеки, як я і обіцяла, змінив мій намір щодо подарунка Азарову – і я передала свою монографію саме у фонди цього знакового закладу. До речі, щиро вдячна працівникам бібліотеки за дивовижне спілкування. А щодо Азарова, то монографію вже надіслано поштою зі Львова зі знаковим побажанням «осягнути неосяжне».

Які бачите методи допомоги певним політикам у вивченні української?

Самому бути таким політиком, якого неможливо не слухати. Ми прийшли до парламенту, аби задемонструвати зовсім іншу якість української політики, базованої на ідеологічному вістрі та абсолютних морально-духовних цінностях. Що більше сатаніє ворог і «слизняки» навколо нього, то кращий сигнал для нас – все добре, ми зростаємо. Значна частина українського суспільства – це наше дзеркало. Силою своїх переконань та дій неухильно збільшуватимемо нашу територію. А найкращий метод допомоги сформулював Тарас Шевченко: «Учітеся, брати мої…»

А що робитимете із паном Колесніченком?

А з ним нічого не потрібно робити, він усе з собою вже сам зробив: нехай глупота його буде на поверхні. А ми порегочемо. Я вже якось рекомендувала йому зареєструвати у Верховній Раді законопроект про те, що він ідіот. У цьому питанні конституційна більшість під час голосування йому гарантована.

У своєму блозі на «Українській правді» Колесніченко написав, що зареєстрував у Раді законопроект про внесення змін до «мовного» закону, що стосується поширення цього закону на паспорти громадян України. Як ви зреагували на таку ініціативу?

Одна із найбільших проблем нашого суспільства – це непрофесіоналізм. Якщо поганий аграрій за фахом у брудних чоботях заходить на територію лінгвістики, то лінгвісти гомерично сміються. Це перше. А по-друге, ця людина не підживлена внутрішньо, навпаки – зовнішньо, з Московії, через що викидає на поверхню такі дивовижні пропозиції, які в українського суспільства, на мою думку, вже не повинні викликати жодної реакції. На нашій землі таке довго не росте, як будяк: виріс і його скоро скосять. Незабаром запрацюють комітети і спільні опозиційні адекватні законопроєкти запропонуємо Раді. А цей комуноаграрій хай і далі строчить свою маячню. Хто ж йому боронить…

Ваші колеги з опозиції, партія УДАР, зокрема, її лідер Віталій Кличко вважають мовне питання, цитую «31-м» і, що часто завдяки саме цьому питанню політики намагаються розколоти суспільство. Другий номер його партії письменниця Марія Матіос захистила позицію Кличка у мовному питанні. Як ви це прокоментуєте?

Це просто завал! Не знаю, що там говорила Матіос, але щодо Кличка я давно висловила свою думку. Якщо для них це питання 31-е, то тоді 31-м є і питання українського суверенітету, адже питання мови – це питання національної безпеки. Чия мова – того й влада. Мовна політика взагалі не перебуває у системі якихось аргументів чи контраргументів, це – аксіома. Якщо люди цього не розуміють, то вони дуже далекі від усвідомлення того, що таке національна держава і що для кожної держави ідеологічним клеєм є її величність МОВА, а не, у нашому випадку, ЯЗИК.

Ліна Костенко у «Записках українського самашедшого» сказала про Кличка: «А що – буде хороший гетьман». По-сучасному, як вона згодом пояснила, – президент. Зрештою, і політологи кажуть, що Кличко «давно сів у потяг «Президент України». Як гадаєте, яким би був із Кличка президент?

Не знаю, ніколи над цим не думала. Хотіла б наголосити, що президенти виростають не з фан-зон, а з пекельної, тривалої, одержимої, націєтворчої роботи.

Екс-міністр Борис Колесніков свого часу заявив, що поширення донецького клану в Україні нічим не відрізняється від того, що відбулося в США після приходу Барака Обами. Мовляв, Обама із Чикаго, то й команда його з Чикаго, Янукович із Донецька, тож і команда у нього донецька. Ви теж бачите таку паралель?

Не бачу жодної паралелі: ті, хто прийшов із Донецька, не прив’язані до української культури, цінностей та свідомости. Це – кримінальне перекотиполе, що виросло у «совєцкій» системі, вони є загрозою для самостійної національної Української Держави, тому це – не боротьба кланів, це – боротьба з Українською Державою як суттю. Обама, мабуть, будує Америку, а Янукович – реанімує совок із
сересерівської камери зберігання.

Пригадуєте, коли «Свобода» відмовляла у вступі до партії людям через їхній надмірний радикалізм?

Не пам’ятаю такого. «Свобода» відкрита до співпраці, але щоб вступити до «Свободи» потрібно показати свою активну діяльність. Ми не запрошуємо «весільних генералів», до прикладу, – людей, які мають якість звання, посади й заслуги. Політична діяльність – це пекельна робота, це – спалювання себе й свого часу та часто наступання на горло собі й своєму фаховому покликанню. Чесно кажучи, серед Об’єднаної опозиції я бачу одного чарівного чоловіка, який, гадаю, світоглядово зі «Свободою». Принаймні, я б хотіла, щоб він долучився. Не називатиму його прізвища. Та я спостерігаю за людьми із Об’єднаної опозиції і, сподіваюся, що «Свобода» багато кого радикалізує і поверне на свій бік.

У мережі став доволі популярним і коментованим пост-порада «Свободі» одного із блогерів. Звучить він так: «Пропоную «Свободі» цікавий хід – надати Соломону Ляйнбергу (командир Жидівського Куреня УГА, якого замучили поляки) звання Героя України. Від такого, я думаю, і в ЕС мізки у вузол закрутить, і в Москві. Ну і будь-які антисемітські провокації припиняться». Як Вам таке?

Усім радникам і порадникам відповідаю словами великого Мак’явелі: «Державний діяч потребує порад тільки тоді, коли сам про це просить». Щодо надуманого антисемітизму «Свободи», то це, мабуть, останній заяложений козир у руках теперішньої кримінальної орди донецько-московського розливу. Історія сміється з того, а українське національне сонце світить усе яскравіше. Мабуть, від цього і біснуються. На здоров’я, лакеї – псевдоінтелектуальні та політичні водночас.

Щодо блогів та соціальних мереж. Такі політики, як Балога, Бродський, Ляшко дуже активно дописують у своїх приватних сторінках у соцмережах, ба, навіть Азаров час до часу влаштовує свого роду чат-конференції у Facebook. Наскільки я помітила, Ви особисто в цьому плані неактивна. Чому?

Ні, я дуже скептично ставлюся до такої форми спілкування, я активна у своїх живих зустрічах з виборцями, у напрацюванні своїх наукових статей та монографій, у численних культурно-просвітницьких проєктах, зокрема «Від книги до мети». Крім того, готуюся до захисту дисертації і не маю часу випускати пару через соціяльні мережі (сміється).

Ваша донька Софія також активна у політиці, як і мама?

Так, от вона щойно тут була (на Конференції Львівської обласної організації ВО «Свобода», – «24»), і ми з нею вирішували одну справу, яку не вдалося вирішити, – і вона, засмучена, зі слізками на очах, пішла переробляти написане.

На носі – Новий рік та Різдвяні свята. Де ви зустрінете 2013-й та де святкуватимете Різдво?

Особливе бажання усамітнитися, тому Новорічна ніч буде з улюбленою книжкою та ще кимось при всіх замкнених замках і вимкнених телефонах. Різдво проведу зі своєю святою мамою у дуже вузькому колі.

Чого б побажали українцям у новому році?

Пам’ятати слова Черчилля, який казав, що песимізм – це вада молодих, сильні і зрілі на це не мають часу. Бажаю українцям політично дорослішати, переставати жити прогнозами та постійним плодженням негативізму. Бо саме з цього негативного думання і беруться всі наші особисті та суспільні проблеми. А можливо, проблеми це наші друзі? Усміхніться до них – і вони спасують.


Розмовляла Ірина Вовк,
Телеканал новин «24»

Текст зберігає мовлення співрозмовниці.

Усі фото: з офіційного сайту Ірини Фаріон та ВО "Свобода".