Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Історія гідності: голод, що не знищив нас — ексклюзивний фільм

У першій половині 20 століття радянська влада зробила все можливе, аби знищити українців, і обрала для цього один із найбезжальніших способів — голод.

Українська земля сотні років славилася своєю родючістю. Завдяки їй збагачувалася Російська імперія, польська шляхта, німецький рейх. Більшість плодів своєї праці селяни віддавали панам, самі при цьому залишалися незаможними, але ситими.

Те, що український чорнозем — це гроші, завдяки яким можна знайти союзників чи знищити ворогів, прекрасно розуміла й радянська влада. Та на відміну від своїх попередників, цей окупант свій апетит ніяк не міг вгамувати.

Перший голодомор накрив південь України у 1921-23 роках. У цей період УНР та УРСР формально були незалежними від Радянської Росії. Однак цей факт аж ніяк не заважав більшовицьким військам регулярно нападати на українські землі, грабувати села, забирати все продовольство і вивозити його до Росії.

На додачу до таких терористичних нападів, у 1920 році почалася посуха. Катастрофічне становище було на Катеринославщині, Донеччині, Запоріжжі, Одещині, Миколаївщині і Харківщині. За рахунок північних і правобережних районів України, які менше постраждали від неврожаю, було зібрано 300 мільйонів пудів зернових, або 30% врожаю 1916 року.

На фоні неймовірних зернових поборів та посухи розвинувся голод. Допомагати було нікому: Ленін запевняв увесь світ, що в Україні все гаразд і вона й надалі успішно вирощує зерно на експорт, а керівництву УНР достукатися до міжнародної спільноти так і не вдавалося. Офіційні листи до Німеччини та Франції не дали жодного результату. Масштаби голоду збільшувалися, як і вимоги Леніна щодо кількості зібраного зерна.

Станом на 1 травня 1922 року у п'яти степових губерніях України голодувало майже 4 мільйони осіб, або 35% населення цього регіону. Кількість тих, хто потребував допомоги, досягла 6 мільйонів 600 тисяч осіб. Близько 40% становили діти. Однак державну допомогу отримувало не більше 7,5% зголоднілих. Точну цифру померлих від цього голоду в Україні не встановлено. Історики наводять цифри від 235 до 500 тисяч осіб.

Ми повинні пам'ятати, що голод був одним із центральних, але не єдиним геноцидом. У нас було декілька хвиль геноцидів. У цьому і полягає унікальність української історії, ми не схожі тут ні на кого, на жаль. Тому що ми мали голод, ми мали голокост, ми мали знищення червоноармійців під час німців, ми мали спробу німців винищити цілі міста голодом, про що мало-хто пам’ятає,
— розповів історик Ярослав Грицак.

У 1930 році Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. Було прийнято Закон "Про хлібозаготівлі", за яким колгоспи мусили здавати державі від чверті до третини зібраного збіжжя.

Звісно, українських селян ці нововведення не втішили — багато хто почав противитися таким поборам. Більшовицьких керівників у селах не приймали, рух спротиву набирав обертів. Тоді радянська влада вирішила діяти інакше.

Влітку 1930 року керівник Компартії України Станіслав Косіор на партійних зборах заявив:

"Селянин обирає нову тактику: він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт".

Це завдання радянські посібники взялися виконувати із запалом. Щоразу норми вилучення зернових запасів зростали. Як наслідок, у 1932 році в Україні вже не було запасів борошна.

Та на цьому радянська влада вирішила не зупинятися. Восени 1932 року були організовані так звані "зелені ешелони” для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування. З України вивозили вже не тільки посівний матеріал, але й квашені огірки, капусту та помідори.

За розпорядженнями уряду, заборонялася будь-яка торгівля в сільській місцевості, припинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося десятьма роками ув'язнення та розстрілом будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів. Мільйони людей фактично залишили приреченими на голодну смерть.

Якщо рівняти втрати українців під час війни і під час голоду, то втрати під час голоду були більші. Найнижча середня тривалість життя українців у 20 столітті була у 1932-33 році. Не в 42-43, хоча там теж були величезні втрати. Тепер подумаймо, якщо вмирали 2 чи 4 мільйони, уявіть собі скільки з цих молодих чи старших людей могли стати поетами, інженерами, політичними діячами. Тобто за якийсь час у нас не просто винищили величезну верству населення, нас просто обезголовили на якийсь час,
— пояснив Ярослав Грицак.

Голодомор 1932-33 років за різними даними знищив від 3 до 10 мільйонів українців. Щохвилини весною 1933 року вмирали 17 українців, щогодини — одна тисяча.

Найбільш постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області. На них припадає 52,8% загиблих. Близько третини смертей — серед жителів Вінницької, Одеської, Дніпропетровської областей. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.

Враховуючи матеріали перепису населення 1937 року, втрати внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на ґрунті розладу психіки становили на теренах України близько 7 мільйонів осіб.

Про обставини та масштаби голоду в Україні було відомо керівникам інших держав. Попри постійні листи, заяви на міжнародній арені про цей жахливий акт геноциду, політичні та бізнесові кола зарубіжних країн мовчазно споглядали за трагедією. Деякі взагалі не помічали її, а частина навіть заперечувала, як, приміром, прем’єр-міністр Франції Едуар Ерріо чи англійський письменник Бернард Шоу.

Масштабне розслідування злочинів проти українського народу розпочалося вже за незалежної України. 28 листопада 2006 року Верховна Рада ухвалила закон "Про Голодомор 1932–1933 років в Україні", яким Голодомор визнаний геноцидом українського народу. Станом на 2011 рік його офіційно визнано геноцидом у 23 країнах світу.

На жаль, це випробування голодом стало для українців не останнім. Третій голодомор російсько-комуністична диктатура влаштувала у 1946–1947 роках. Після Другої світової сільське господарство перебувало у жалюгідному стані, однак план радянської влади продати чи подарувати вирощене зерно "братнім" режимам у соціалістичному таборі від цього не змінився. Ситуацію ускладнила й засуха, яка охопила більшість території України.

Вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, вибивання непосильних податків викликали майже в усій Україні голод, який швидко поширювався. Сталін завдяки регулярним доповідям керівництва УРСР добре знав, що українці не в змозі виконати заплановані обсяги заготівель зерна. Натомість запроваджував ще жорсткішу політику щодо селян.

У 1946 році лише російські РАГСи у 18 областях України нарахували 282 тисячі осіб, які померли від голоду, у 1947-му цей показник становив уже понад 520 тисяч. Проте точна кількість жертв третього голодомору залишиться відома лише історії.

Так українців неодноразово намагалися знищити. І в 1930-х роках Росії це майже вдалося. Однак ми вистояли, і за потреби вистоїмо знову, адже за нашими плечима багатомільйонна підтримка прадідів, які знали ціну життя та свободи.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук