Свою останню книгу "Чверть вічності" молода письмениця Анна Нікітіна присвятила 25-річчю Незалежності України. Авторка охопила майже сто років української історії. Від Другої Світової – до сучасних боїв українських захисників на сході України.
У цій книжці є все: дружба, сміливість і чеканя жінки, чоловік котрої у полоні, розповідь про втрату коханої на Майдані та безліч історій патріотів, що сидять в підвалі сепаратистів.
Анна Нікітіна –27 річна письменниця з Дніпра. В 2008 році стала наймолодшим за всю історію спілки членом Національної спілки письменників України. Автор 10 книг. Переможець численних літературних конкурсів та грантів обласного та всеукраїнського масштабів. Волонтер. Влаштовує акції на підтримку українських військовослужбовців та допомагає воїнам особисто. Найбільш знаковою вважає свою книгу "Геть!", котра вийшла два роки тому й була адресована російським окупантам.
Що спонукало написати книгу?
Надихнуло саме свято, 25-річчя Незалежності України. Адже це непересічна дата, не лише тим, що "кругла дата", а особливо тим, що виборена вона життями.
Скільки часу "творили"?
Книгу писала дуже швидко, бо було натхнення. Проте, сама ідея написати таку книгу була вже давно. Взагалі все почалось з повісті "Метелик над попелищем", котра розповідала історію розлученої закоханої пари: українки, дочки чиновника і бідного чоловіка-єврея. Це історія жінки, що після років нещасного шлюбу з поганим чоловіком, іде у Бабин Яр, щоб востаннє побачити своє втрачене багато років тому кохання чи лишитись з ним навіки. Проте, зустрічає там іще і його родину. Цю повість було надруковано в журналі багато років тому. Тепер вона увійшла в книгу.
Про що, власне, йдеться в останній вашій роботі?
Дуже важко коротко розповісти про книгу, котра охоплює майже п'ять поколінь однієї родини. Ідея полягала в тому, щоб передати ключові моменти історії України через призму жіночих доль. Важко сказати, що конкретно особливого є в цій книзі, мабуть, кожна книга є особливою, бо передає внутрішній світ автора. Це як в музиці, – є лише сім нот і безмежна кількість мелодій. Так і в літературі. Лише кілька ключових почуттів – любов, ненависть, жага свободи – але різноманітність сюжетних ліній кожної окремої книги вражає.
Сто років історії країни ви передали через призму жіночих доль однієї родини. Що це за сім'я та чому вона стала уособленням столітньої української історії?
Це літературно-художній твір. Родина є вигаданою. Вона є уособленням історії тому, що описує життя кожного прошарка суспільства, падіння і підйоми доль головних героїв.
Друга Світова, Бабин Яр, вибух на ЧАЄС, Євромайдан, АТО… уже стільки написано на ці теми. У чому ваш новий формат та власне бачення цих подій, як творчої особистості?
Уже написано багато й буде написано ще багато, сподіваюсь на це, маємо не забувати свою історію. Щодо нового формату. Моя книга – це ніби поетична проза. Там нема описовості, не описується на трьох сторінках колір та вигини ніжки стільця, на якому сидів головний герой. Тут все на рівні почуттів, на розрив аорти, як то кажуть.
Напевно, найболючішими сторінками для українців будуть ті, де йдеться про Майдан, війну на Донбасі. То що у цій частині книги?
Ці сторінки нашої історії описано в новелі "Вірність". В цій новелі є все, – і дружба, розірвана лінією розмежування на сході, і чекання та сміливість жінки, чоловік котрої потрапляє в полон, і розповідь про втрату коханої на Майдані хлопцем, та історії інших патріотів, що сидять в підвалі сепаратистів.
Повідомлення з фронту останнім часом дуже навіть невтішні. Читати й усвідомлювати такі новини вкрай складно. Що відчували, коли писали нинішню українську історію Ви?
Те саме, що будь-яка нормальна людина – біль за Україну і сподівання на краще. Ще сподіваюсь, що моя книга комусь допоможе морально, розрадить, чи навпаки занурить в роздуми.
Окрім письменницької діяльності ви – волонтер. Це допомагало вам у написанні книги? Описуєте події із власного досвіду, принаймні сучасні?
Трохи допомогло, але я не використовую історії реальних людей в своїх творах, не втручаюсь в приватне життя. Проте планую продовжити займатись волонтерською діяльністю. Хочу подарувати цю книгу жінкам-переселенцям з Донбасу через волонтерів, а також планую цими вихідними навідатись до поранених воїнів АТО в шпиталях у Дніпрі, подарувати книги, квіти, цукерки та подякувати за нашу нинішню незалежність.
Незважаючи на трагічність сюжету, книга має happy end… Чим завершується історія?
Звільненням з полону героїв. Сподіваюсь, Україна теж скоро буде повністю вільною.
Чому українці повинні прочитати цю книгу?
Бо час читати книги про Україну, а не дивитись зарубіжні серіали. Більшість примірників книги буде безкоштовно подаровано, як я зазначила раніше. Це не комерційний проект.
Читайте також: Цви Ариели о реформе армии: Эта структура – непробиваемая