• укр
  • рус
Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
vkontakte @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Дивись онлайн онлайн
укр
Для можливості перегляду онлайну потрібно встановити Adobe Flash

Комбат "Правого сектору": Мені пофігу Мінські угоди. Поки додому не повернусь — не заспокоюсь

20:00, 20 травня 2015 2114488
Комбат "Правого сектору": Мені пофігу Мінські угоди. Поки додому не повернусь — не заспокоюсь

Якщо боєць ДУК "Правий сектор" потрапляє в полон, то шансів повернутися звідти живим у нього практично немає. Однак, комбату Татарину це вдалося.

Про те, заради чого кримський татарин пішов воювати, чому за його голову терористи призначали викуп і як йому вдалося вибратися з полону, сайту "24" розповів командир 9-го окремого батальйону спецпризначення Добровольчого українського корпусу "Правий сектор" на псевдо "Татарин".

Кажуть, ти — легенда "Правого сектора". Чим заслужив такий статус?

Я сєпарам багато поганого зробив. Скрізь, де заходив "Правий сектор" — це був мій підрозділ, Татарина. У всіх населених пунктах, які від них звільняли, моя група вже була, вираховувала, де вони розташовані, що у них і як. На нашій совісті сєпарів багато.

Я бачив Безлера, бачив Бєса, бачив Моторолу. Але Безлер мене найбільше шукав, бо ми, коли в Піски заходили, я йому розбив кілька мінометних точок і снайперів йо*нув нех*йово. Я у нього танк вкрав. Т-72.

Танк? Як?

Методом тику. Я до них всередину зайшов. У мене акценту українського нема, зовнішність теж не українська. Я ж росіянин, навіть не шо-каю. Зайшов і викрав танк. Ну, кілька людей ще, здається, передавив. Приганяю його на територію України, і знаєш, у чому прикол? Приїжджає СБУ і каже, що забирає цей танк. Я кажу: "Як це ви забираєте мій танк?". Кажуть, до Києва, для визначення того, звідки, він взагалі взявся. Я кажу: "Хлопці, а ми на чому воювати будемо?". Вони сказали, їм пофіг. Я сказав: "Добре, цей — забирайте. Але скільки в мене ще танків буде — я вам не скажу!".

За твою голову терористи викуп призначали?

Досі призначають. 150 тисяч євро.

І на момент, коли вони тебе розшукували, ти був у них в полоні?

Так. Був у полоні. А вони мене шукали, шукають і будуть шукати.

Правосек, який вийшов з полону живим, як я розумію, це — рідкість?

Дуже велика рідкість.

Я можу запитати, як ти там опинився?

Я тобі початок цієї історії розповім. Була команда виділити людей від "Правого сектору", які проведуть розвідку боєм в Іловайську. Але вийшло так, що ми не тільки розвідку боєм зробили, але і у сам Іловайськ зайшли. Весь "Правий сектор".

Тобто, розвідка вдалася?

Дуже! Ми там добре працювали. Але коли ми зайшли в Іловайськ, надійшла команда відходити. Я кажу: "Куди відходити, якщо ми вже тут? Може, не будемо відходити?". Валентин Манько (заступник командира ДУК, - "24"), сказав мені, що таки добре, ми нікуди не йдемо, залишаємося і чекаємо, коли до нас ще два танчики підійдуть. Ми відповіли, що це взагалі класно і стоїмо, значить, танчики чекаємо. Тут нам повідомляють, що у ЗСУ немає пального.

Тобто, танчики не дійдуть?

Вони не те що не дійдуть, а взагалі нікуди не рушать. Я приймаю рішення, що правосєки нікуди не вертаються, а йдуть вперед. Теж добре відпрацювали, повернулися без втрат, а у них там кілька "двохсотих", кілька "трьохсотих" було. Я після цього Хомчуку пояснив, що він нехороша людина. Коротше, чоловіча розмова вийшла, після якої він змусив своїх ЗСУ-шників мене затримати. Але тоді "Донбас", "Азов", "Шахтарськ" — всі за мене підписалися, що, типу, ніфіга, не віддамо. Це початок історії всієї.

Ми вирішили цих чотирьох живих обміняти на його одного мертвого. У нього був шеврон "Правого сектора", я був готовий міняти

Ось ми сходили у розвідку, взяли чотирьох полонених. Розвідників, ДНР-івців. На наступний день їм попадається наш побратим. Ми вирішили цих чотирьох живих обміняти на його одного мертвого. У нього був шеврон "Правого сектора", я був готовий міняти. Але обміном не особисто займався, займалися мої заступники.

Ну і коротше ми поїхали міняти, нас вели по телефону. Ми з цими полоненими. Наша група швидкого реагування у кількості 15 осіб. Я тобі кажу — у мене така група була, що ми робили конкретний вітер.

Чому була?

Ну, так я тобі розповідаю. Ми їдемо-їдемо. Перед Мар'їнкою стоїть порожній блокпост. Але у мене п'яте чуття смикається, я повертаюся — з вікна визирає великий ДНР-івський прапор. Нас підставили, привели у засідку.

Хто підставив?

Невідомо. Але це був не перший і не останній раз, коли мою групу злити намагалися.

Ну і ось, автобус у засідку потрапив. Починається перестрілка. Мене тоді поранило, я собі у м'яз два "Буторфаноли тартрату" загнав. Це знеболююче. Ми потім півтори години вели бій. Конкретний бій. Нас 15 чоловік було, з них залишилося тільки троє живих — два рідних брата (наймолодший, третій, у них загинув) у полон потрапили.

Був такий друг Скіф, з яким ми бій вели. У мене була граната "Ф-1". Останнє, що я пам'ятаю — у Скіфа на пальці залишилася чека від гранати. Ну, ти розумієш, що таке "Правому сектору" потрапити в полон? Не можна потрапляти! А я потрапив. Я дуже не хотів в полон. Ми зі Скіфом попрощалися, як брати. Відриваємо гранату, і я чую — ззаду звук якийсь. Обертаюся — там танк. Як я опинився на танку, хоча в мене тіло все прострілене було, я не знаю, клянусь. У мене рука була прострелена. Ось останнє пам'ятаю — я відкриваю руку з гранатою, Скіф в танк падає, а мене вибуховою хвилею перекидає на дорогу. Якби танк пустим не був — мене не було б в живих. А так — мене перекидає, і — все. Контузило, я без пам'яті.

У мене два пальці на шматочках шкіри висять і мені рубають руку шаблею осетини

Що наступне пам'ятаєш?

Прокинувся після того, як мені вирішили надати "першу медичну допомогу". Тобто руку відрубати. Пам'ятаю, у мене ось ці два пальці на шматочках шкіри висять і мені рубають руку шаблею осетини.

Осетини?

Я потрапив до росіян, але осетини просто там були.

Ну і ось, я приходжу до тями. Мені простою мотузкою зашивають руку, яку рубали. Багато де ще різали, потім зашивали. Теж мотузкою. Дупу порізали, але там не зашивали вже — а меблевими скобами "булку" скріплювали. Як є говорю, мені нема чого соромитися.

Вони знали, що ти з "Правого сектора"?

Знали, але я віднєкувався. Є відео, коли мене допитують. Вони запитують — ти хто? Я кажу — "Дніпро-1". Правда в інтернеті відео не знайшов, як мене допитували у підвалі. Мене, коротше, розстрілювали кожен день поверх голови. Протягом п'яти діб. На третій день, коли мені сказали, що генерали ВСУ від мене відмовилися, ну, типу, не знають — хто я такий, я був радий. "Правий сектор" теж сказав, що мене такого немає.

У них там в "деенері" я перший раз в житті побачив 100 тисяч доларів готівкою. Це за мене стільки давали кавказці, щоб мене їм віддали. Хотіли на мені показову страту влаштувати. Мене вів головний служби безпеки ДНРа "Скіф". Російський офіцер, полковник. Він відповів, що він не комерсант, а воїн, і своїх полонених він не продає, а тільки міняє. Коротше, сиджу у них вже шостий день. Від мене відмовляються всі. Я на п'ятий день їм вже сказав: "Коли розстрілювати поведете?". Вони мене просили: "Ну, скажи, що ти з "Правого сектора". Ну, просто скажи. Ну, пи*дець! Ну, ти ж довбанутий!".

Набрид ти їм ...

Так. Та я вже весь перестріляний був. Я коли в Україну повернувся, просто зайшов в аптеку запитав назви ліків — охрінів. Вони в мене ліками вливали 2 тисячі гривень у день. Мені крапельниці щодня кололи. Рука тому що... А, от — рука! Вони мені там пальці зробили — бачиш? Кістки разом в пучок зібрали, плоскогубцями і дротом закрутили, щоб не розпалися, шкірою зверху прикрили і зашили. Все, пи*дець. Зробили, коротше, неробочу руку. Мені коли потім в лікарні знімок показали — я у шоці був.

Як ти звідти вибрався?

Обмін. До мене підходять, запитують: "Знаєш такого Валентина Манька?". А це мій командир, розумієш? Але я ж не скажу, що він з "Правого сектора", правильно? Тому кажу, що це мій брат по мамі. Вони кажуть, що поставили йому нездійсненне завдання — мене поміняти на майора Російської Федерації, розвідника, який попався під Маріуполем. Я два дні не сплю, чекаю: він це виконає або не виконає.

Виконав?

Так. Майор цей був у дуже поганому стані, але Валя наколов його ліками хорошими, щоб той до тями прийшов. Все. Йде обмін. Приїзджаємо на перший блокпост — там кричать, що не треба нас нікуди обмінювати, треба нас прямо тут розстріляти. Я кажу: "О! За**ись! Пішли!". Вони на мене дивляться, як на ідіота, я відповідаю: "Ну а що? Кожен день розстрілювали, хулі зараз не розстріляти? Пішли!". Обіймаю і прямо веду їх. Ну, розстрілювати. А вони мене знерухомити хотіли — сечовивідний катетер засунули, і тільки горщик підставляли, коли треба було. Це вони так не хотіли, щоб я ходив, боялися, що я їх йо**ну. І при цьому вони ж весь цей час шукали Татарина.

Вони не зрозуміли хто ти?

Не зрозуміли. Я визнав, що я кримський татарин, але сказав, що мене звуть Марлен і псевдо у мене Марлен. Тому що в Україні такого Марлена немає.

Повертаємося до розповіді про обмін ...

При обміні як бонус до мене, до цих ось двох братів, які вижили, йшов ще один ЗСУ-шник, підполковник. Його у подарунок віддали, просто так.

Так от нас чотирьох міняють на 12 штук полонених сєпарів і одного російського майора. Розумієш? Ось 12 штук вже були готові віддати, майор ще лежав десь там, чекав обміну. Шофер, який мене віз, був сєпаром. Тут він чує, що наші кричать: "Я без Татарина нікуди не піду". Вони ж у мене всі сім днів дізнавалися, Татарин я чи ні. Сєпар цей на мене дивиться, а я, весь перемотаний, голий, зі шлангом цим, починаю бігти. Ну, пи*дець, коротше. Я біжу, сєпар за мною біжить, кричить "Стій, Татарин, стій!". Перестрибую через паркан, падаю, розумію, що він мене зараз застрелить. Він уже до мене підбігає — раптом звідкись звук — пук! — і цей сєпар на паркан лягає. Я думаю: "Шо за ху*ня?". Повертаюся — а це "секретка" українська, пацан вісімнадцятирічний перший раз на виїзд приїхав — і відразу застрелив цього. Я потім цьому пацану пістолет ТТ сєпара ж цього застреленого подарував. За те, що комбату Татарину він життя врятував. Пістолет — бомба! Я про такий досі мрію.

Сєпар цей на мене дивиться, а я, весь перемотаний, голий, зі шлангом цим, починаю бігти. Ну, пи*дець, коротше

Обмін на цьому успішно закінчився?

Ну так, поміняли. Я потім підійшов до цього російського майору і сказав йому: "Братан, "Скіфу" привіт передай. Скажи, що він Татарина про*бав".

Після цього в лікарню потрапив. Але на четвертий день втік звідти.

Ось так от, до кінця не зрощений?

Ну а що? Мої пацани воюють, а я відлежуватися буду? Ти що! Як це так? Я просто встав і пішов. В аеропорт поїхав.

Загалом, я ще безвилазно потім в аеропорту 23 дні просидів. У мене ще в руці апарат Єлізарова стояв, я сам собі його і знімав. Гіпс сам знімав.

Ще таке розповім. Ми Карлівку звільняли, Авдіївку звільняли, Піски звільняли. Я в Донецькій області прямо там у сєпарів в гостях ходив, кричав "Слава ДНР!", Але в душі залишався правосеком. У мене з одного боку — російський шеврон, з іншого — сєпарівський, і я весь такий гарний ходив у них все випитував. А потім повертався додому і все в інтернет викладав. Вони всі у шоці були.

Я в Донецькій області прямо там у сєпарів в гостях ходив, кричав "Слава ДНР!", Але в душі залишався правосеком.

І вони досі тебе не впізнають?

Нє-а! Мене шукали, звичайно. Але не знайшли.

Але вдома у мене ще сім'я є. У Криму.

Ти за них не боїшся?

Боюсь. До них приїжджають, цікавляться. Але я офіційно розведений, вони нічого не знають.

Я тому й воюю. Я скрізь партизанив. Мені кажуть, що герой, що я — легенда. Але я цього всього так не люблю! Я просто додому повернутися хочу. І все.

Я просто додому повернутися хочу. І все.

Ти тому пішов у "Правий сектор"?

Ну так. Тобто я спочатку у ЗСУ пішов. Сказав, що вмію воювати, знаю, як зі зброєю поводитися. Мені, знаєш, що сказали? "Напишіть на листочку свої координати, номер частини. Ми з Вами зв'яжемося". Я їм кажу — ви чого? Куди їхати? Мою бабусю депортували, а минулого року мене офіційно депортували. Прикинь, 70 років різниці — а та ж фігня.

Потім іду — дивлюся на Майдані "Правий сектор". Думаю: відмінно, будемо воювати! І з першого дня — вжик! Відразу у диверсійну — і пішли справи робити. Причому, з чим пішли робити справи. Я свою зброю з простим ножиком добув. Ось як тепер виходить, що у мене Аваков зброю забере? Він мені її давав? Я її сам у сєпарів забрав. Тому що я хочу повернутися додому.

А де ти воював до цього? От ти кажеш, що у ЗСУ сказав, що досвід є.

Досвід є. Неважливо де.

Я коли перший раз Яроша побачив, сказав йому: "Ось, я такий-то". Він каже, мовляв, ну і що, я за вчинками суджу. Я сказав: "Ну і все. Слава Україні! Мені аби повернутися додому, я буду все робити". Ну і ось зараз — командир окремого батальйону спецпризначення.

Мені навіть бригади ЗСУ своїх армійців на виховання дають. Тому що ті бухають сильно, а в мене — дисципліна. Я їх під передок кидаю, щоб окопи копали — перевиховую.

А ти собі вже встановив якийсь термін, коли додому повернешся?

П'ять років.

Досі воюю — там, тут, там, тут. Досі гроші за мою голову дають. Я їм проблем конкретно приношу. І буду приносити. Я їм такі шоу влаштовую! Я туди заходжу і тільки час засікаю — зараз тут вибухне, потім — там. Бах — вибухнуло вчасно. І прекрасно, Слава Україні!

Прикол був. Стоїть блокпост сепарський. Зашифрований. Ми пустили літачок-розвідник. Вони сховалися. Через тепловізори ми їх побачити не можемо. Виходить, що блокпост є — людей немає. Я що роблю. Запускаю другий літачок. З колонками. А в колонках — гімн України на всю гучність. Запустили два літачка — один, значить, з камерою, другий — гімн грає. Сєпари всі на звук повилазили. Зрозуміти не можуть, звідки гімн. І ми прямо відразу на місці всіх порахували. Ось так і воюємо.

Перш, ніж я додому повернусь — треба Донбас звільнити. Спочатку це — потім Крим

Мені пофігу ці Мінські угоди. Поки додому не повернусь - я не заспокоюсь. Але перш, ніж я додому повернусь — треба Донбас звільнити. Спочатку це — потім Крим.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

powered by lun.ua
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО 24 Радіо 24
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2015, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук