Це ще ті часи, коли галицькі воїни повертались з Грюнвальдської битви, а у Франції Жанна д'Арк піднімала повстання. Вже в ті далекі часи пивоваріння було настільки прибутковою справою, що з'являлись охочі поживитись на чужих заробітках.
У Львові розповідають легенду про хитрого рурмайстра, чоловіка, що відповідав за водогінну систему міста. Як тільки до нього доходили чутки про нового пивовара, він, під вигаданим приводом, перекривав водогін доти, доки прохання повернути воду не підкріплювалось грошовою винагородою.
Пиво зі Львова було найкращим подарунком можновладцям. Не важливо, чи це архієпископ, воєвода чи іноземний посол – діжку пива радо приймав кожен. Так само зустрічали королів та інших вельмож. Діжки з пивом розставлені біля головного входу до Ратуші символізували пошану та дружнє ставлення до гостя. Львів'яни відповідально ставились до ремесла.
Кожен, хто вступав у цех броварів складав присягу, в якій обіцяв купувати найкраще зерно, готувати найякісніший солод та бути вірним справі. Таке заповзяття швидко дало свій результат. Уявіть собі, пиво зі Львова возили на конях до самої Баварії. До речі, 6 тижнів мандрівки ніяк не позначались на якості напою зі старого міста Лева. Дбали про якість свого напою й самі пивовари. Адже пиво, котре з якихось причин не вдалося, бровар демонстративно виливав з діжок на проїжджу частину перед броварнею, тим самим показуючи – для своїх клієнтів він варить тільки відмінний бурштиновий напій.
Варити погане пиво забороняла і влада міста. Так магістрат суворо контролював, аби в місті не з'явились так звані партачі, нелегальні бровари. А як тільки таких виявляли, то прив'язували до стовпа ганьби, що стояв біля ратуші під балконом бургомістра. Випадковість чи ні, але перша згадка про пивоварів дивним чином збігається в часі з появою цього стовпа у Львові. Кажуть, це була така собі пересторога для тих, хто насмілиться зіпсувати пивну репутацію міста.