За останні 250 років на кузні практично нічого не змінилося. Хіба що кількість робітників. Раніше молоти обслуговували 15 ковалів у три зміни, зараз лише 4.
Ідея водяної кузні досконала у своїй простоті. З греблі в резервуар затікає 80 кубічних метрів води. Одним рухом помічник відкриває шлюз і вода поступово падає на колесо, чим приводить у рух молот. Сила води така, що за один його оберт 150-кілограмовий молот вдаряє 18 разів. Та й один такий удар – 4 кінських сили.
Утім цього всього могло й не бути. 2001 року Закарпаття постраждало від жахливої повені, що зруйнувала дамбу. Водяне колесо зупинилося на 6 років. На щастя, в довгострокову оренду кузню взяв місцевий житель Віктор Петровці. Зробив капітальний ремонт, а головне зберіг при цьому первісний механізм.
Спілкуються ковалі за допомогою жестів: перекрикувати молот і кувалди немає сенсу. Втім двом ковалям після 6 років спільної роботи й жести не потрібні. Всі рухи відточені до автоматизму.
Щоб зробити один інструмент, слід пройти 5 етапів: розжарити шматок арматури й відрізати необхідну довжину, під молотом розплюснути метал до потрібних розмірів, далі зробити рукоятку та підрівняти краї.
Туристів тут також приймають радо. Мотику робити не довірять, а от підкову залюбки. Бажаєте активних вихідних, рушайте до міста Свалява, звідти ще 2 села, і ви на місці.