"Це художник дуже самобутній. Українське мистецтво потребує таких художників. Якби не були пропіарені художники її стилю, які вже давно оцінили, то вона могла б посісти гідне місце", - каже художник Андрій Кулагін.
Сама Марина зізнається - з самого дитинства знала, що буде художницею. Вчилась у республіканській художній школі, мріяла про карколомну кар’єру. Щоправда, з дорослішанням мрії відходять на задній план. Жінка йде в рекламу і, як сама жартує, забуває про покликання. Час від часу малює для себе, не полишає юнацького захоплення міфологією та історією народу.
І вже скоро доля дає шанс згадати все - у жінки з’являється нагода оформити невелику дитячу книжку.
Сповнена ідеями, Марина береться за свою першу серйозну роботу - казку "Країна Ніландія". У її зимових акварелях народжується ціла історія про вигадану країну.
"Перша книга, яку запропонували проілюструвати - виявилась саме тим, що мені було потрібно , те, що в цей момент дуже хотілося помалювати, щось казкове", - розповідає художниця Марина Михайлошина.
Особливий стиль художниці помічають видавці. Художниця натхненно малює ілюстрації до віршів Романа Скиби - "Баламутинки". Грайливий настрій видання переноситься і на роботи - усі герої пустуни, сповнені оптимізму.
"Коли я малюю казки - я намагась передати свій настрій, як я себе почуваю в той момент, коли я читаю це. Так само і в ілюструванні", - каже художниця Марина Михайлошина.
Втім, як актор, що прагне серйозних ролей, мріє художниця одного дня намалювати серію картин за мотивами улюбленого Шевченка. Зізнається: вже у дорослому віці під час відвідин Музею подивилась на нього іншими очима.
"Я не знаю, як поет, але художник він був геніальний. Людина, яка просто випередила свій час. Такими людьми захоплюються", - каже художниця Марина Михайлошина
Кожну з робіт художниця переосмислює, пропускає крізь себе. І одного дня доходить до улюбленої теми українських казок. Переконана, що ці історії унікальні, ні на що не схожі. На полотнах з’являються велетенські дракони, гуцули, що шукають щастя у високих горах, та красуні-дівчата.
"Українські, саме народні казки - це взагалі такий світ! Такий космос!", - розповідає Марина Михайлошина.
Від ілюстрацій жінка переходить до більш серйозного живопису. Саме тут, каже, на відміну від роботи над книжками, є свобода для творчості. Глибше відкривається колір, тонше вдається передати філософський задум кожної з історій.
"Видавець завжди зацікавлений в тому, щоб книга подобалась найбільшій аудиторії, а коли займаєшся живописом, вже не потрібно ні на кого зважати. І насправді можеш малювати те, що подобається, як подобається, як ти відчуваєш", - пояснює Марина Михайлошина.
"Вона не пише так, як багато пишуть. Вона пише трохи по-іншому. Ось ця її казковість та дитячість робить картини трошки гіпертрофованими. Але все разом - це приголомшливо виглядає", - вважає художник Андрій Кулагін.
Відкриває себе Михайлошина і в зовсім незвичних для неї стилях. Каже, що якось просто взяла полотно і стала писати. Вже скоро переплетіння фарб склалися у її першу ікону.
"Я дуже люблю українську народну ікону і, в принципі, думаю, моя чимось схожа, бо вона також в народній стилістиці. Мені чим вона подобається - це тим, що не дивлячись на те, що існують якісь канони, по догматах зображується тільки так, а народні художники завжди додають щось від себе" , - каже Марина Михайлошина.
Сьогодні невгамовна художниця рук не покладає, щодень малює від душі з щирим натхненням. Вже має свій стиль та взнаваний почерк, втім, вже скоро обіцяє творчо здивувати.