Серед актуальних тематик американського життя зараз: мусульманська громада в США, відміна медичної реформи Барака Обами та внесення змін до конституції щодо можливості отримання американського громадянства відразу після народження. Проте, очевидно, що жодні "мирні плани" по Україні американський політичний істеблішмент не цікавить.

"Мирний план" від Артеменка

Так званий "мирний план" від народного депутата Верховної Ради України, від Радикальної партії Ляшка, пана Артеменка, що був нещодавно опублікований у фахову американському видані The New York Times, має комерційний характер. Безумовно, сам факт публікації тексту чи ряду меседжів такого рангу для України є інформаційним приводом, проте не для США. На превеликий жаль, для Артеменка широкого громадського резонансу його "план" не викликав. Навіть не зважаючи на той аспект, що Артеменко ніби був присутній на інавгурації Трампа і від початку президентської компанії в США публічно виходив з демонстративною позицією підтримки кандидата від республіканської партії на противагу відвертим реверансам владного політичного класу в бік Клінтон (кандидатки від Демократичної партії), "план Артменка" по припиненню війни не став "інформаційною бомбою", про яку говорив політичний істеблішмент в США.

По великому рахунку, якщо говорити відверто, для дійових осіб американської політики такі персони, як Артеменко, що є членом фракції радикальної партії Ляшка і членом партії Союзу правих сил, не вважається ключовим політичним стейкхолдером в українській політиці. Такими в нашому політикумі для американців є лідери та ключові спікери парламентських фракцій, міністри України, Президент. В американському Державному департаменті мають компетентне розуміння, хто в Україні є уповноваженим вирішувати питання зовнішньої політики, а хто не може. Відповідно, якщо розглядати акцію по порятунку країни від війни на сході депутата Артеменка – це є як мінімум його особистою думкою, але юридично він не є уповноваженим представляти весь український народ чи Україну як державу у зовнішній політиці.

Для загального розуміння, у Конституції, яку згадують найчастіше під час масових протестів і виборів, чітко вказано, що парламент лише формує основні засади зовнішньої політики, але не є її виконавцем. Таким чином, якщо Артеменко і хотів би допомогти країні зняти "тягар війни", він би міг скористатися можливостями законодавчої техніки, використовуючи свій депутатський статус, він міг би стати спікером громадсько-політичного руху, який би у законний спосіб проведення акцій протесту намагався здійснити тиск на владу, щоб скориговати модель та зміст зовнішньої політики України по відношенню до реінтеграції АРК та відновленню українського контролю над тимчасово непідконтрольними районами Луганської та Донецької області.

Відповідно вважаю, що "документ", який ніби-то передав Артеменко в офіс радника Президента США є особистим політичним піаром. Технічно, "план Артеменка" є інформаційним приводом.

Читайте також: Артеменко не припиняє дивувати: хоче, щоб українці мали по два паспорти

"Українське питання" в США

Розпочну з головного і неприємного для українських політиків. Українське питання в США сьогодні розглядається у призмі популярного політичного сприйняття "Америка-Росія". На превеликий жаль, для українського істеблішменту "українське питання" не знаходиться в діапазоні оперативної політичної реакції американських еліт, як бізнесових, так і політичних. А причиною тому є те, що ми як держава системно не проводимо кооперацію з американськими партнерами через лобістські механізми та структури, зазвичай використовуємо методи проплачених матеріалів і епізодичних конференцій та круглих столів, які лише піднімають актуальні для нас теми, але не впливають на вирішення конкретних проблем чи пробілів у політичній чи економічній співпраці. Відповідно, якщо системної роботи в сфері налагодження ефективної і, головне, результативної політичної комунікації немає, тоді і не може бути зацікавленостів однієї сторони в майбутній співпраці в різних взаємозацікавлених сферах.

На мою суб'єктивну точку зору, якість комунікації українських політичних лідерів не є конкурентною і часто виконується у недоречній формі. Варто розуміти, і тут я говорю як лобіст із багаторічним результативним стажем налагодження співпраці із європейськими та американськими бізнесом та політичним колами, партнерську комунікацію варто вибудовувати до пів року часу. Якщо ж йде мова про довгострокову співпрацю, тут вони мають кожна окремо вибудовуватись як мінімум до 5 років. В такому випадку партнер із Європи чи США зрозуміє, чого ви прагнете насправді, якими є ваші реальні та потенційні бізнес чи партнерські функціональні можливості.

Хтось може сказати, що я маю на увазі тему "бартеру", але ні, я говорю про результат, якого можна досягти через виправдання довіри, самоінвестування, саморозвиток і пропозиції гідного по якості і змісту продукту (як матеріального, так і політичного, законодавчого характеру). Для налагодження партнерської комунікації із представниками США модель "простого товаришування" чи навіть "ви за нас зробіть, а я за це порадію" не сприймаються адекватно. Відповідно треба робити логічні висновки. Системність, змістовність і динамізм можуть стати факторами уможливлення ефективності партнерської комунікації, щоб не сталось жодних неприємностей в майбутній історії партнерської взаємодії.

"Україна очима американців"

Останнім таким прикладом стала достовірно не підтверджена історія листування українського парламентаря Сергія Лещенка з донькою американського лобіста, колишнього голови передвиборчого штабу Дональда Трампа – Пола Манафорта. Ціль цього листування ніби-то у просуванні останнім "українського питання" в адміністрації Трампа. Зважаючи на значний бекграунд співпраці народного обранця Лещенка із фондом Сороса, який нещодавно був одним із спонсорів виборчої кампанії демократки Гілларі Клінтон, можна знайти підтвердження у сумнівності бажання здійснити лобістський вплив зі сторони Лещенка на Манафорта через його доньку. Адже, якщо говорити знову ж таки відверто, не можливо без особистих і репутаційних втрат налагодити співпрацю з одним партнером, а потім різко переключитись на його антагоніста/конкурента в його сфері. Втім, якщо говорити про цю історію, зі сторони Пола Манафорта вона може бути правдоподібною, хоча і не на користь Україні.

Підсумовуючи, наголошу, що робота із вибудовування якісної комунікації із владними колами в США має бути не лише системною, але і правдоподібною і змістовною. Без якісного контенту і конкурентної пропозиції нас в США не сприйматимуть серйозно, це аксіома. І жодні прийоми в стилі тактичного популізму чи стратегічного абсурду у форматі меморандумів, "планів" не будуть сприйматися належним чином, а ті, хто таке пропонують – будуть поповнювати список "осіб, з якими не рекомендовано вести не лише справу, але й діалог".

Читайте також: Насіров став заручником власного сценарію "лежачого хворого", – Лещенко