Власне, таким кандидатом, якого пропонують на роль прем'єр-міністра країни, став український менеджер-економіст, президент Київської економічної школи Павло Шеремета.

Людина, що має великий досвід роботи із економічними системами країн, які перебувають на стадії розвитку, зокрема, як президент Інституту стратегії «блакитного океану» у Малайзії, чиє завдання полягало у консультуванні уряду Малайзії. Перед тим Павло Шеремета був першим деканом Києво-Могилянської бізнес-школи. Почути його думку щодо сучасних українських реалій та його можливої ролі у них мала нагоду кореспондент Телеканалу новин «24». Розмова відбулася за день до того, коли Павло отримав пропозицію очолити Міністерство Економіки.

Я вчора ввечері достатньо сильно здивувався. Тобто, Ви ж розумієте, що прем'єра призначають у парламенті, а не у фейсбуці. Можливо, колись, років за 10 ми й прийдемо до того, що людей на посади призначатимуть через мережі. Але наразі уряд вибирають і призначають у парламенті. Я розглядаю це деперсоналізовано, і це просто означає, що є потреба у нових обличчях у парламенті. Напевне, що є потреба узагалі в новому парламенті, або оновленому, як і в новому президенті, як і в новому уряді зрештою.

Коаліція за реформи, а не за посади

Перше, що потрібно будь-якому новому прем'єру, будь-якому уряду, це коаліція за реформи, а не за посади, мається на увазі, більшість у парламенті. Добре, щоби ця більшість вже базувалася за участю нових парламентських партій, які раніше не були в парламенті, які базуються більше на цінностях та ідеології, а не на лідерах, це коаліція за реформи. Жоден прем'єр, технічний чи не технічний, не впорається ні з чим, якщо не буде підтримки в парламенті. Бо потрібно комусь приймати закони, змінювати закони. Очевидно, що у випадку саботажу на рівні ВР, то уряд з прем'єром далеко не заїдуть.

Як отримати цю коаліцію, що орієнтована на реформи. Я вважаю, що потрібні партії, які говорять про реформи. У нас вони поки що говорять про своїх лідерів. Тобто, у нас партія того, партія цього. Не вистачає партій в парламенті, які базуються на цінностях й ідеологіях. Вони є в Україні, їх ми побачили й у ці складні для країни моменти, але у парламенті вони не представлені.

Саме тому потрібне перезавантаження парламенту, вибори парламенту також, а не тільки президента. Щоб там була більшість за участю нинішніх партій, нових партій, які орієнтовані на реформи. І пізніше призначення вже не просто технічного, а стабільного уряду, хоча б на 5 років. Оскільки є багато речей, які даватимуть віддачу через рік-два. Біль буде зараз, а віддача через певний час. Тому потрібен такий склад влади, який буде мати мандат довіри на наступні 5 років. З таким парламентом можна робити реформи.

Досвід Малайзії для України

Попередня робота у Малайзії була дуже цікава якраз із точки зору України, бо це співрозмірна країна. Тобто, зараз дуже багато говориться про досвід Сингапуру, або досвід Грузії, або досвід Китаю. Це все дуже цікаві речі, але це не співрозмірні країни. Сингапур — це місто, а Китай — це 1200 мільйонів людей. А Малайзія — це 27 мільйонів людей. Тобто, це трошки менше, ніж Україна, але це співрозмірно, це по-перше. По-друге, Малайзія ще років 10-15 тому перебувала приблизно на тому ж рівні економічному, на якому є зараз Україна. І, власне, у неї все ще залишається одна проблема, у економіці це називається «пастка середнього доходу». Тільки у них це вже вище середнього доходу, тобто, у них 10 тисяч доларів на душу населення, а в Україні ВВП нижче, ніж 4 тисячі доларів, це вважається нижче середнього рівня. Але, так чи інакше, є ця пастка. Що мається на увазі: ми вже є забагаті, щоб конкурувати з Китаєм, ну і Малайзія, власне кажучи, також, проте ми є ще інфраструктурно, технічно-культурно не такі ускладнені для того, щоб конкурувати з Баварією чи з Каліфорнією. Насправді дуже багато країн перебувають у цій пастці, по суті з неї вийшли лише декілька країн. Це є і Південна Корея, досвід якої ми активно переймали у Малайзії, оскільки багато моїх колег там були із Південної Кореї. Зокрема, засновник Інституту і співавтор книги «Стратегії Блакитного океану» також кореєць. Ми досить уважно дивились на досвід цієї країни. Сингапур, Тайвань — їхній досвід. І біля нас це Польща, яка начебто виходить з того, тобто, тут також є дуже цікавий досвід, який ми могли б перейняти.

Ціль: бути визнаними як розвинена країна

Отже, перша подібність із Малайзією — це розмір, друга — порівняльний економічний стан, якщо брати цю країну 10-15 років тому, бо зараз у них ВВП вже втричі вище, ніж в Україні. А от третє — те, що Малайзія, як і Україна, є дуже неоднорідною. Власне, вона навіть більш неоднорідна, ніж Україна. Коли я туди приїхав, мені здавалось, що Україна найбільш нещасна країна через цей поділ на Схід і на Захід, Дніпром розділена, різні конфесії. Треба розуміти, що дві треті населення Малайзії складають малайці-мусульмани, чверть — китайці, а ще десята частина — це індійці. Тому треба розуміти, що вона також розділена морем на східну і західну. У Східній Малайзії корінна нація, малайці, не є в більшості.

І ось, що вони із цим зробили. 1991 року правління висунуло ціль для країни. І ціль полягає у тому, щоб до 2020 року, вони собі відвели 30 років, вже бути визнаними як розвинена країна. І не тільки економічно, а й культурно і політично. В економіці такі речі прораховуються дуже просто, щоб бути визнаною як розвинена країна, потрібно мати ВВП на рівні 12,5-15 тисяч доларів. Це є поріг, за яким країна визнається розвинено. Зараз у Малайзії це близько 10-10,5 тисяч, а в Україні, нагадаю, 3,5-3,7 тисяч. Тобто, ми ще до цього наразі далекі, але у Малайзії 91-го року вони також були дуже далекі — на рівні 3-3,5 тисячі.

Тому критично важливо мати цю ціль. Зауважте, в українській мові слова ціль та цілісність — це однокореневі слова. Тобто, якщо ми хочемо зберегти Україну цілісною країною, вона повинна мати ціль. Якщо ми хочемо, щоб організація була цілісною, вона повинна мати ціль.

Фактично, Малайзія цей приклад ілюструє. Там очевидно, що є опозиція, політичні дебати, вибори, політична бійка на виборах. Але і опозиція, і влада підтримують ціль бути розвиненою країною, бути визнаною як розвинена країна, що також дуже важливо. Оскільки, це не те, що ми визнали самі себе, бо наш попередній уряд визнав себе розвиненим дуже давно. Це світ повинен визнати нас як розвинену країну. І траєкторія Малайзії вже є такою, що вони можуть до 2020 року цього досягти. Врешті, якщо це станеться у 2022 році, це не матиме великої різниці. Тому що потужна нація в тропіках за 30-35 років домоглася фактично такого високого стану розвитку.

Цінності «Блакитного океану»

В чому була наша роль у Малайзії: шукати можливості, шукати проекти. При чому наша ідеологія, яка базується на стратегії «Блакитного океану», полягає в тому, що це повинні бути високоціннісні і низькозатратні проекти. Тобто, вони практично не повинні коштувати бюджету майже нічого, а бажано навіть давати можливість заощадження. Тут я вже можу привести й український приклад. Багато людей у світі цікавились нашим малайзійським досвідом. Однак в Україні серед державних управлінців таких було тільки двоє людей, які цим зацікавились — мер Львова Андрій Садовий та Петро Порошенко. Із Андрієм Садовим розмова відбулася у лютому 2012 року, він досить детально розпитував. Що ми робили, як ми робили, яка технологія. І я дуже радий, що він та львівська міська адміністрація у той час розпочали програму «Привітне місто» під час підготовки до «Євро-2012». Львівська міська рада тоді у 2012 році виділила на просування Львова аж нуль гривень. Абсолютно критичний він був для Львова. Але це, між іншим, й не зовсім погано.

Мої найкреативніші ідеї були втілені тоді, коли у мене був нуль у бюджеті маркетинговому. А найгірші були тоді, коли ми мали великі гроші.

Думаю, що в цьому випадку у Львівської міської адміністрації була схожа ситуація. Вони під керівництвом мера створили 14 робочих груп, які практично йшли шляхом футбольного фаната: від аеропорту і вокзалу, до стадіону й назад. Через транспорт, через таксі, через харчування, через готелі, через охорону здоров'я, через безпеку, прес-службу, прес-центр. Їхня роль полягала в тому, щоб усунути або зменшити точки болю так звані, тобто, місця, де фанатам може бути дискомфорно. Я вважаю, що цей підхід насправді простий, але це підхід здорового глузду.

Чим наступний уряд України повинен займатися

Варто створити схожі робочі групи під егідою міністерств. Якщо це, наприклад, міністерство сільського господарства, агрополітики, то варто подивитись, через які точки болю проходить український фермер, через які точки болю проходить український та, іноземні агрохолдинги, що працюють в Україні. Мінімізувати ці точки болю. Якщо це є міністерство освіти, через які точки болю проходять студенти, батьки й учні, вчителі, викладачі. Усунути і зменшити їх. Тобто, це одразу ж орієнтує уряд повністю на людину, це саме те, на що він і має бути орієнтований, а не на свою кишеню, очевидно.

Ми робили розрахунки для України ще у 2012-2013 роках, тоді ми говорили, що Україна може досягти статусу розвиненої країни до 2025 року, наразі можна говорити про 2027 рік, враховуючи зміщення.

Логіка є така: за найближчий час, 2-3 роки, можна подвоїти офіційний ВВП на душу населення тільки тим, що вивести із тіні економіку. При чому, я наголошую, що робити це потрібно виключно економічними методами. А на початку знову ж таки, комітет із підприємництва має себе запитати, через які точки болю проходить підприємець.

Якщо зняти ці точки болю, люди не захочуть тримати в тіні свій бізнес. А це вже стосується судової реформи, захисту прав власності, інших речей.

Тут навіть не треба зменшувати податки. Оскільки податки — це є високозатратний шлях. Варто подивитися на інші точки болю. Мої розмови із підприємцями не про податки переважно, вони в першу чергу про корупцію та про те, що власність не можна захистити. Якщо ці дві проблеми зняти, я думаю, ми можемо досягти великого прориву.

«Пастка середнього доходу»

А далі починається складно. Далі починається та проблема, якою ми займалися в Малайзії, зокрема, — потрібно буде вистрибувати із «пастки середнього доходу». І це треба буде робити різким полегшенням способів ведення бізнесу в Україні. Україна має бути не в сотні, а у десятці країн щодо легкості ведення бізнесу. Реєстрування бізнесу має займати максимум одну годину, щоб це можна було зробити в онлайні, як це роблять тепер у Малайзії. Щоб акціонерне товариство можна було зареєструвати за один день. Щоб кредит можна було брати не під 20-30%, а під 3% — як це зараз у Малайзії. Для того, щоб той середній бізнес розвивався.

Не малий, а середній бізнес насправді витягує країну: оцей ріст, коли малий бізнес виходить в середній і витягує. Але він не з'явиться, якщо ускладнити його реєстрацію та започаткування, тому починати треба звідси.

Знову ж таки повертаємось до питання больових точок підприємців, які потребують вирішення. У них вже є велика точка болю — конкуренція на глобальному ринку. Давайте цю єдину точку їм і залишимо, бо із цим ми нічого не зробимо. Навіть наші найкращі сусіди, які помагали нам от протягом останніх тижнів, навіть вони з нами конкурують і будуть конкурувати на світових ринках. Тобто, вони хочуть нашої політичної стабільності, але економічні інтереси у нас різні. І нам це потрібно розуміти, і це вже великий головний біль для підприємців, а коли він ще починає думати, як йому бути із наїздом податкової служби і рейдерів, які хочуть захопити його бізнес, то в нього немає часу думати про глобальну конкуренцію. Таким чином, через інновації, через інтенсивний пошук інвестицій внутрішніх та зовнішніх, я вважаю, що можна ще раз подвоїти ВВП упродовж наступних 5-7 років. І таким чином ми вийдемо на потрібну суму приблизно до 2027 року. Тобто, розумієте, нам в цілому потрібно підняти ВВП у 4 рази. Це така ж ціль, як та, яку ставить перед собою Малайзія.

Українській владі потрібна керованість

В першу чергу нам потрібно стабілізувати країну, повернути їй керованість. Влада повинна бути керованою в цілому в країні, Це перше, що треба зробити, бо без виконавчості немає сенсу у наступних кроках, коли влада не є керована. По-друге, потрібно забезпечити порядок на вулицях, тобто, знову ж таки, не будуть підприємці думати про глобальну конкуренцію, якщо вони боятимуться за себе, своїх близьких та родичів, за своє майно на вулиці. А це повертає нас до питання керованості силових структур, Міністерства внутрішніх справ і так далі. Що ще потрібно зробити, практично ця робота вже ведеться, на Заході і не тільки йдуть інтенсивні розмови про пошук тих необхідних 15 млрд доларів, щоб навіть не наповнити свою казну, бо свою казну нам потрібно наповнювати своїми доходами

Із цих грошей треба розрахуватися із тими боргами, які ми вже маємо і які є терміновими. Це близько 12 млрд доларів. І для цього потрібні ті гроші, які нам готові надати. І були готові надати ще у листопаді місяці, але під конкретні реформи.

Ці реформи включають в себе й бюджет. Фактично, таким, як є, бюджет нереалістичний. Тобто, його потрібно змінювати, обговорювати. У ньому слід передбачити різке скорочення державних витрат. Звичайно, що треба дивитись і за тим, щоб скорочення відбувалося не щодо пенсіонерів, інвалідів,а щодо державного апарату, наприклад, з інших статей, де у нас йдуть непотрібні масивні перевитрати. По-третє, варто упрозорити газові тарифи: за нинішніми ми субсидуємо тих, у кого найбільші будинки і хто найбільше споживає газу. Ну, напевне, це не є найбідніші сім'ї, це ж абсурд! Очевидно, що зараз це потрібно зробити, тим паче, зараз піде весна і великим ударом воно не стане. І політично зараз правильний момент. І, по-четверте, також перехід до плаваючого курсу національної валюти. Це фактично й відбувається зараз, і продовжуватиметься. Я думаю, що здешевлення гривні, якщо одночасно відкрити можливості для ініціативи й малого та середнього бізнесу, може мати позитивний ефект. Тобто, збільшення експорту, підвищення конкурентоздатності українських підприємства у порівнянні з імпортерами.

Це не є ідеальний шлях, я не люблю такого шляху підвищення конкурентоздатності, але потрібно зауважити, що той курс гривні, який був — 8 гривень, він був абсолютно штучним, він підтримувався адмінресурсами та адмінзаходами. Я так розумію, що зараз Нацбанк від такої штучної підтримки буде відмовлятися.

Отже, одним із перших є зараз отримання фінансування, кредити. Хтось це називає допомогою. Ніяка це не допомога! Допомоги немає, не буде і не треба — ми велика країна, потужна і з ресурсами, нам просто потрібен порядок в країні, керованість влади, націленість (наголошую на цьому слові) влади на розвиток не своїх кишень, а розвиток економічно-соціальний країни. Тоді ми самі витягнемо! Якщо Корея змогла витягнути після 1965 року після війни, між іншим завдяки і тому, що США відкрили тоді їй свої ринки. Тому підписання Асоціації з Європою зараз дуже потрібне. Це все вже лежить на столі. Цією можливістю потрібно скористатись, це відкриття європейських ринків для нас. Там будуть величезні виклики, бо не всі наші галузі конкурентноздатні, є дуже трудомісткі українські галузі, які до цієї конкуренції не здатні, відповідно, нам потрібно різко і швидко розвивати малий і середній бізнес, який відтягуватиме до себе тих людей, яких звільняє українська важка промисловість, в першу чергу.

Що робити просто зараз

Я повторюсь: порядок в країні, керованість влади, новий бюджет із різким скороченням державних витрат, у першу чергу на державний апарат, гнучкий курс, прозорі газові тарифи, нищівна боротьба з корупцією, отримання кредиту від світових інституцій, полегшення ведення бізнесу.

Швидкий розвиток сфери послуг, медицина, освіта — це галузі, які мають привертати нашу увагу, вони є трудомісткі й можуть відтягнути на себе значну частину безробітних у випадку свого розвитку. Це все те, що можна робити вже. Бо тягнути нам далі нікуди.