Серед численних пунктів обвинувачень колишнього диктатора був геноцид, насильницькі депортації, переслідування на політичному, національному й релігійному ґрунті, тортури та інші військові злочини, а також злочини проти людства.
Усе своє життя Мілошевич присвятив тому, аби вберегти Югославію від розколу. Він прийшов до влади саме тоді, коли країна буквально тріщала по швах – про свою незалежність заявили словенці та хорвати, албанці, боснійці та македонці. Диктатор розумів: єдиним виходом залишається груба сила. Однак, це рішення перетворило Югославію на руїни. Постійні конфлікти на Балканах спровокували втручання сил НАТО. Кінець кінцем Мілошевич програв усе.
Диктатор відмовився від адвокатів та захищався сам, заявивши, що Гаазький суд незаконний і він його не визнає. Йому вдалося зібрати багато доказів того, що втручання країн НАТО в Косовський конфлікт було незаконним, а також, що американці фінансували сербську опозицію та силою відсторонили його від влади. Мілошевич стверджував, що має переконливі підтвердження того, що саме сили НАТО вбивали мирних албанців, а не серби.
Суд тривав довгих п’ять років. Колишній диктатор надавав усе переконливіші докази, однак, довести свою правоту він не встиг. Мілошевич загадково помер у 2006-му році у своїй тюремній камері у в'язниці Гаазького трибуналу. Офіційна причина – серцевий напад. Неофіційна – впертого серба знищили, через те, що він надто багато знав.