Після фактичного поділу Польщі між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом у руках НКВС опинилися десятки тисяч полонених польських солдатів та офіцерів.
Усі вони потрапили в категорію потенційно небезпечних злочинців лише через те, що були патріотами своєї держави та прагнули відновити незалежність Польщі. НКВС сформував військово-польові суди, так звані трійки, які в авральному порядку почали виносити смертні вироки полякам.
Судовий процес був радше фарсом. За одне засідання розглядали десятки, а то й сотні справ. Обвинувачених судили заочно, без адвокатів. Усі звинувачення були стандартними: вороги народу, вирок — розстріл. Полонених, які до останнього не здогадувалися про свою долю, десятками підводили до викопаних ровів, зав'язували голову шинеллю і вбивали пострілом з браунінга в потилицю.
Жертвами катів НКВС стали 21 тисяча 867 польських військових — практично увесь склад офіцерського корпусу Речі Посполитої. Перші тіла закатованих поляків знайшли німці, коли у 1943 році окупували Смоленськ.
Офіційного трактування тих подій дотримувалися аж до розвалу СРСР у 1990 році. Лише тоді було створено незалежну експертну комісію, яка визнала злочин НКВС. Утім, тодішня російська влада усю провину за знищення польської еліти поклала на Сталіна та відмовилася вибачатися перед поляками.