З самого початку башта планувалась як тимчасова споруда. Вона повинна була виконувати роль вхідної арки на Паризьку всесвітню виставку 1889 року, організовану на честь столітнього ювілею Французької революції.
Від запланованого знесення “залізну даму” врятували радіоантени, встановлені на верхівці. Кінець 19-го століття був епохою запровадження радіо, а ще на теренах Європи назрівала війна, тож радіовишки були стратегічними об’єктами.
З іншого боку Ейфелева вежа виявилася непоганим капіталовкладенням. Завдяки нескінченним потокам туристів 8 мільйонів франків витрачених на неї повністю окупилися за період роботи Паризької виставки.
Сьогодні Ейфелева вежа є найбільш відвідуваною пам’яткою у світі - з початку створення на ній побувало понад 200 мільйонів відвідувачів.
Ще однією цікавою річчю є те, наскільки грамотно Густав Ейфель патронував будівництво башти.
Її зводили ударними темпами - верхівку встановили уже через 2 роки після закладення фундаменту, в роботах були задіяні всього-на-всього 300 будівельників і жоден з них не загинув.
На той час це було справжнім досягненням, адже техніки безпеки як такої ще не існувало. Втім, від залізної дами далеко не всі були в захваті.
Понад 3 сотні письменників і художників були переконані, що Ейфелева вежа не впишеться в архітектурний ансамбль Парижа. Її образливо називали “фабричною димовою трубою”, “чорнильною плямою на обличчі столиці”.
Якось коли Гі де Мопассан обідав на першому поверсі Ейфелевої вежі, в ресторані, що нині зветься “Жуль Верн”. Його запитали чому він відвідує башту, якщо вона йому не подобається. Письменник відповів: “Це єдине місце в усьому величезному Парижі звідки її не видно”.
На щастя, паризька інтелігенція не добилася знесення вежі, і сьогодні ми маємо можливість милуватися цим дивом інженерії.