Інформаційна партизанка
Як повідомив представник Західного медіа-центру Міністерства оборони України, підполковник Віталій Іванов, наразі ведуться спроби організувати інформаційну роботу на звільнених територіях шляхом поширення польового видання “Народна армія”, який призначений насамперед для українських військових, а також російськомовний додаток “Для жителей Донбасса”, що зорієнтований на більш широку аудиторію. В обидвох випадках, союзником в поширенні видання виступають волонтери і частково, органи виконавчої влади (районні та обласні державні адміністрації). Проте, можливості охопити аудиторію навіть звільнених територій — змоги немає, брак фінансування і реальних можливостей.
Існує водночас приватна ініціатива з боку самоорганізованих груп журналістів та редакцій місцевих видань, зорієнтованих на інформування військових — так, у Чернівцях видання “Буковина” здійснює випуск власним коштом додатку “Захисник Вітчизни”, який передається безпосередньо у зону бойових дій. У Львові виходить друковане видання “Честь Вітчизни” на чолі з редактором Ігорем Гургулою, яке вже здійснило випуск трьох номерів газети, створеної журналістами для військових, які перебувають на передовій оборони України. Видання функціонує виключно за рахунок пожертви осіб, які переказують кошти на офіційний рахунок. Як зазначив Ігор Гургула, в суспільстві є реальний брак інформації про героїчні вчинки наших військових, конкретні приклади героїзму, відваги і самопожертви.
Сумський інформаційний простір: ворожі голоси в ефірі
Розмови про необхідність припинення мовлення терористичних та російських телекомпаній на окупованих територіях (нагадаємо, що трансляція є можливою завдяки функціюванню телевізійної вежі в Петровському районі міста Донецька) вже здавалося мали б призвести до хоча б якогось результату. Однак, як повідомив Володимир Харченко, представник управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської ОДА, як мінімум два сільських прикордонних райони області не мають українського телевізійного мовлення і цілком підпадають під вплив ворожої російської пропаганди. Учасник телемосту, письменник і редактор газети “Панорама” Євген Положій засвідчив, що результати російського мовлення напряму впливають не тільки на налаштування громадян, а й безпосередньо виливаються в електоральну підтримку проросійських кандидатів на місцевих та загальноукраїнських виборах. Рівень інформаційного вакууму в цих сільських районах настільки високий, що мешканці частіше знають, хто є наразі губернатором Курської чи Білгородської області, ніж володіють інформацією про те, хто голова Сумської ОДА.
Відповідно, можна констатувати, що у прикордонній Сумській області, попри помітну активність волонтерів та громадських активістів, є нездорова ситуація з інформаційним простором, попри те, що ресурси місцевих медіа аж ніяк не вичерпані.
Що робити?
По-перше, в Україні має врешті-решт змінитися порядок контролю за діяльністю медіа на час війни. Представники олігархічних груп, які вповноважені останніми здійснювати баланс інтересів різних медіа-груп, мають врешті-решт піти у тривалу відпустку. Медіа-простір мусить бути мобілізований на потреби війни.
По-друге, важливим є не тільки продукування контенту для прикордонних та звільнених територій, скільки пошук можливостей для масового його розповсюдження. Мова йде не тільки про мережу поширення друкованих видань, а й відновлення повноцінного мовлення на окуповані території. Наприклад, відновлення праці телевізійної вежі у Волновасі Донецької області, дозволило б ретранслювати українські телеканали з Маріуполя і вступати в повноцінний інформаційний двобій за голови мешканців окупованих територій.
По-третє, на рівні кожного населеного пункту має бути створений Комітет або Рада оборони, до якої мають увійти не тільки активісти та волонтери разом з представниками силових відомств та органів влади, а й представники всіх медіа без виключення. Як крайня, але можливо єдина міра — підпорядкування всієї комунальної преси (особливо тієї, яка є у власності міських та районних, обласних рад) у відання інформаційних спеціалістів, вповноважених Міністерством оборони України. Останнє стосується насамперед звільнених територій, де інформаційна політика дорівнюється оборонній.
Звичайно, сподівання на Міністерство інформаційної політики поки виглядає достатньо не виправданим. Не тільки через мізерний бюджет, а й через відсутність у нього повноважень щодо формування інформаційної доктрини в часі війни та реальної активності у співпраці з різноманітними самостійними професійними та напівпрофесійними групами журналістів, які намагаються виступати на боці України в інформаційній війні.
В ідеалі було би прагнути постання єдиного координаційного центру різноманітних інформаційних ініціатив, створеного за горизонтальним принципом. Наприклад, його можна було би втілити у вигляді звичайної хмари контенту (електронного, аудіо та відео), який би надавали тисячі журналістів у вільне користування (за згодою власних працедавців). Для цього непотрібне залучення величезних коштів, а виключно бажання власників різноманітних українських медіа ділитися контентом з колегами, що намагаються змінити інформаційну ситуацію в Україні і на окупованих та звільнених територіях зокрема. Справа тільки за нами і нашим бажанням відкрити повноцінний фронт опору російській інформаційній окупації.
Повна версія телемосту між Львовом та Сумами "Захист від російської інформаційної окупації: як його організувати в Україні та в регіонах?"
Попередній матеріал на тему необхідності створення російськомовного каналу, орієнтований на 50 млн. аудиторію пострадянського простору "Інформаційна війна: слова голосніші за гармати" (в тому числі про досвід мовлення грузинського телеканалу ПІК).