Музичну редакцію твору здійснив художній керівник театру — композитор Мирослав Скорик, сценічне втілення — головний режисер театру Анатолій Солов'яненко.

Робота над оперою почалася задовго до її презентації глядачам.

Анатолій Солов'яненко:
Над цим проектом ми почали працювати ще напередодні 200-річчя Гулака-Артемовського, яке відзначалося два роки тому. І для нас було важливо врахувати те, що існує світова тенденція розвитку театральної естетики. Зараз актуальні нові естетичні вимоги, які пред'являються до сучасного театру. Тому разом з Мирославом Скориком ми зробили нову музично-сценічну редакцію. Мирослав Михайлович значно динамізував музичний матеріал, створив нову увертюру, знайшов яскраві оркестрові фарби, які закладені в цій опері композитором. Тим більше, що сучасні музичні інструменти дозволяють це зробити — адже за якістю вони істотно відрізняються від тих, які були 200 років тому. А я працював над тим, щоб все це перенести в сценічний простір, щоб ми йшли до концепції живого театру, а не костюмованого концерту, які довгий час панували на сцені оперного. І ось постановками останніх років я стверджую цей принцип на сцені театру. Тим більше, що ця тема завжди актуальна, завжди цікава.

Крім того, динаміка вистави була досягнута за рахунок того, що історія про запорожців, які опинилися на чужині, була розказана в двох діях (замість трьох).

Особлива роль в оперному мистецтві, безумовно, відводиться виконавцям головних партій. Зазвичай, на прем'єрах грають вже навчені сценічним досвідом вокалісти. Анатолій Солов'яненко, дотримуючись принципу сучасної стилістики, і тут залишився йому вірний — солісти відповідали віку "своїх" героїв. Так, партію Андрія, молодого козака, нареченого Оксани, виконував Дмитро Кузьмін, партію Оксани — Тетяна Ганіна. Зал проводжав дует Оксани та Андрія оваціями.

Добре передали образи своїх героїв і Марія Березовська (Одарка), і Олександр Бойко (Султан). Ну, а головний герой опери —Іван Карась у виконанні народного артиста України Сергія Магери, точно не залишив байдужих у залі. Колорит персонажа, його гумор і пластика були настільки вражаюче правдоподібні, що навіть змусили одного з глядачів вголос співпереживати"козакові, який був не проти прикластися до пляшки.

Сценографія і костюми, які створила головний художник оперного Марія Левитська, справді вражають уяву. Здавалося б, національна тема вже давно відпрацьована сценографами. Тим не менш, сучасний погляд художника на класику не оминув і, здавалося б, вже знайомий традиційний український костюм, а також шати турецьких підданих. Більше 250-ти різних костюмів були не просто доповненням до образів, до сюжету, а стали справжньою родзинкою опери, внесли в неї не тільки національний колорит, а всі барви української стилістики. Тим більше, що в контексті сучасної дійсності тема національної самосвідомості наповнилася новим змістом і значенням. Це підтвердили і хореографічні номери, які нарівні з вокальними партіями зривали шаленні оплески.

Не складно здогадатися, що закінчення вистави і вихід на сцену всіх артистів і постановників, зал зустрічав оваціями і стоячи. І це була не данина традиції, а закономірна реакція публікина якісну постановку.

"Запорожець за Дунаєм" має життєстверджуючий фінал —всі залишаються живі і повертаються додому, в Україну. А позитивних емоцій нам дуже не вистачає, — відзначив віце-прем'єр-міністр — міністр культури України В'ячеслав Кириленко, який був присутній на прем'єрі. — Незважаючи на складності в країні, на російську агресію, в Національній опері України працюю справжні професіонали і патріоти, які роблять такі видатні постановки. Я як міністр культури буду сприяти тому, щоб цю оперу побачила вся країна, можливо, бійці АТО, в Маріуполі, ну і також за кордоном...

Читайте також: Вакарчук і Ко презентували фільм-концерт