Один із шляхів пошуку роботи – звернутися до волонтерського центру зайнятості вільних людей. Офіс працює у мікроавтобусі тричі на тиждень. Тут контактні дані шукачів та роботодавців і база вакансій.
Звертаються люди, ми починаємо з ними спілкуватися, спочатку питаємо, чи є у них доступ до Інтернету. Якщо є, то вони займаються пошуком самостійно, якщо немає, ми допомагаємо складати анкети, щоб у нас залишилися дані про людину, про її кваліфікацію. Потім намагаємось підібрати роботу,
— розповідає волонтерка.
Та не з усіма легко знайти спільну мову. Руслан з Краснодону шукає роботу будівельника. Зізнається, хоче заробити грошей, аби виїхати в Росію.
А от Олександр з Луганська прийшов до волонтерів пообідати. Грошей не вистачає. Хоча має дві вищі освіти, за фахом роботу не знайшов.
Є ще один варіант – державний центр зайнятості. Тут кажуть: готові співпрацювати із переселенцями. Втім, не всі вони хочуть офіційно працевлаштовуватися. І вередують щодо зарплат.
Люди приїзджали до Києва і думали, що у нас тут дуже великі зарплати, напорядок вищі, ніж у їхніх регіонах. Це було складно. Тому що люди дивились на вакансії, які у нас є: три-п'ять тисяч гривень і очікували, що буде у два рази більше,
— розповідають у самому центрі зайнятості.
А ще вимушені переселенці збираються на безкоштовні курси з англійської. Їх організували у центрі "КримСОС". Поки влада планує створити державну програму для переселенців, волонтери вже надають освітні послуги.
Із Донбаса виїхали вже майже мільйон людей. Чимало з них осіли у столиці. Однак шукати роботу і пристосовуватися до нових обставин готові далеко не всі. У Києві офіційно через центри зайнятості знайшли роботу лише 300 переселенців.