Постановою № 796 від 30 вересня 2015 року Кабінет міністрів повернув у власність найбільшого енергетичного держхолдингу України "Нафтогаз" розподільчі мережі обласних газорозподільчих компаній. Раніше ці мережі перебували в безкоштовному управлінні облгазів. Відібрали їх для того, щоб втілити в життя ідею прем’єр-міністра про те, що облгази мають платити за використання мереж, — це передбачалось у законопроекті №3072 про створення передумов для нової моделі ринку природного газу. Щоправда, депутати не підтримали цей проект закону.

Що пропонує уряд

Український уряд вважає неправильним, що приватні облгази безкоштовно розпоряджаються газорозподільними мережами України, а тому своєю постановою повернув їх "під крило" державного "Нафтогазу". За словами заступника міністра енергетики та вугільної промисловості Ігоря Діденка станом на сьогоднішній день газорозподільчі мережі України знаходяться у декількох видах власності: державній, муніципальній, приватній, а також невизначеній або спірній. У 2000 році спірних було не більше 5%, у 2008-2009 їх було не більше 25%, а сьогодні за експертними оцінками замміністра їх мінімум 40%.

Щоб чітко визначити, кому і які саме газові мережі належать, а також для їхньої ефективної і безпечної експлуатації, уряд і планує передати газорозподільні мережі новим (або і старим) операторам (компаніям-учасникам газового ринку) вже на умовах платного користування ними. Крім того, цей крок має стати першим на шляху до майбутньої приватизації газорозподільних мереж.

Як це відгукнеться на споживачах

Абсолютно ясно, що після введення платних мереж газопостачаючі компанії підвищать вартість газу для споживачів, адже будь-яка компанія-оператор змушена буде закласти ці додаткові витрати в тариф.

Однак про які цифри йдеться — наразі невідомо. За словами народного депутата, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства Альони Бабак, на сьогодні складно обрахувати якісь цифри, оскільки невідома вартість користування газорозподільними мережами, бо ми не знаємо, який буде правовий механізм користування операторами цими мережами. Адже це може бути оренда, концесія, впливатиме на цифри і вимога по вкладанню у мережі інвестиційних ресурсів.

Однак позиція міненерго однозначна: споживач має платити і за газ, і за його транспортування.

За доставку будь-якого товару до себе до дому приречений платити споживач. Так само, як не можна дешево продавати газ, так само не можна безкоштовно або дешево цей газ транспортувати. І громадяни, які можуть в повному обсязі платити за газ, так само повинні дзвінкою монетою платити за його доставку,
— сказав Діденко.

При цьому він додав, що за тих громадян, які не в змозі платити за газові послуги, має подбати держава і її бюджет — способом субсидування.

Крім підвищення вартості газу, платні газові мережі також можуть додати клопоту з договорами. Раніше договір на послугу з розподілу газу міг заключати поставщик газу, з яким у кінцевого споживача і був договір. Сьогодні відповідно до пропозиції Нацкомпослуг лише споживач може мати договірні відносини з оператором газорозподільної системи.

Для споживачів це означає, що тепер буде 2 обов'язкових договори замість одного: був договір на постачання газу, тепер з'являється ще й договір на розподіл. Вважаю, що це є порушення статті 19 закону про постачання газу, який каже, що будь-який учасник ринку може мати право доступу до мереж,
— відзначила Бабак.

На її думку, споживач повинен мати право делегувати повноваження із заключення договору про розподіл газопостачальнику.

Чого бояться облгази

Директор "Регіональної Газової Компанії" Олександр Притика називає ідею введення в Україні в нинішніх умовах плати за користування державними газорозподільними мережами абсурдною і несвоєчасною.

На його думку, це спричинить ланцюгову реакцію і бажання інших власників (близько 50 тисяч приватних і комунальних суб'єктів господарювання і багато тисяч фізичних осіб) отримати плату за мережі, які їм належать, що призведе до численних конфліктів і судових позовів, здатних паралізувати нормальну роботу операторів газорозподільчих систем.

Притика наполягає, що оператори газорозподільних мереж сьогодні по суті вже є виконавцями робіт з підтримки систем у працездатному стані за рахунок тарифів, які встановлює державний регулятор, і в інтересах всіх споживачів.

Безпечність газорозподільчих мереж, не дивлячись на їхній плачевний стан, забезпечується виключно тим, що перебуваючи на балансі оператора, за ними закріплені конкретні посадові особи, починаючи від обходчика і закінчуючи керівником підприємства. Ці особи і несуть відповідальність, включаючи кримінальну,
— пояснив Притика.

Інвестори у черзі не стоять

В ідеалі наші держуправлінці сьогодні мріють про приведення газорозподільних мереж у нормальний, "товарний" вигляд, і про їхню подальшу приватизацію. Якби не декілька "але".

Товарного вигляду і інвестиційної привабливості для європейських і світових інвесторів поки що наші мережі не мають, навіть приблизно. Мало того, що не зовсім зрозумілий стан власності 400 тисяч кілометрів цих мереж, відсутня їхня хоч якась не ганебна інвентаризація, так іще й немає затвердженого документу про енергетичну політику країни, щоб інвестор розумів, яке його майбутнє найближчі 15-20 років. Тобто — відсутня енергетична політика.

Незалежний консультант, екс-технічний директор чеської компанії RWE Станіслав Казда наголосив, що для інвентаризаціїі потрібно фізично обійти кожен кілометр газорозподільчих мереж і звірити з документами.

Якщо порахувати все разом з комунальним майном – це близько 400 тисяч кілометрів. Плюс газорозподільчі пункти ГРП і ГСП – під 100 тисяч штук. Цю роботу за тиждень не зробиш. Нашу мережу, коли заходили німці, інвентаризували півтора роки, це при тому, що у нас було все в електронному вигляді. В Україні, за умови достатнього фінансування для програмного забезпечення, знадобиться 2-3 роки,
— уточнив Казда.

Крім того, потрібна паспортизація. Треба придбати масштабні системи, причому не у місцевої компанії, бо потрібен сертифікат безпеки від міжнародних компаній. Це ще рік-два.

Загублені у часі

На питання — коли почнуть інвентаризацію і впровадження потрібних систем для приведення газорозподільних мереж до ладу — поки що чіткої відповіді немає. Так само важко зрозуміти, за яким принципом мережі передаються в користування платно і кому саме. Цей процес тільки започатковано. Хоча експерти відзначають, що робити це було потрібно 10 років тому.

Однак у міненерго налаштоване досить оптимістично. Там визнають, що роботи багато, процес затратний, але його треба робити.

Держава у будь-якому розумінні гірший управлінець, ніж приватний власник. Тому потрібно подумати про приватизацію. Нам потрібно нарешті приймати закони 2325, 3073 і 3074, які гармонізують 17 законів України, і податковий та митний кодекси із законоп про ринок газу, і обговорити положення законопроекту 2423, і рухатись уперед,
— зауважив Діденко.

В ідеалі — структуру ринку природного газу у нашій країні потрібно міняти з монопольної на конкурентну. Як це відбуватиметься — маємо шанс бачити на власні очі.

Чиатйте також: Соціальна ціна на газ: як платити менше