Італійці й справді провалили референдум, і Ренці дисципліновано пішов з своєї посади, залишивши по собі свого найближчого співробітника, міністра закордонних справ Паоло Джентілоні.

Політологи вважають, що Ренці просто зробив "рокировку по-путінськи": нехай "попихач" потримає крісло, а екс-прем'єр сподівається найближчим часом до нього повернутися.

На тлі британського "Брекзита" та перемоги Дональда Трампа в США, італійський конституційний референдум, якого було проведено 4 грудня, виглядає не таким вже й сенсаційним – проте, й його можна вважати "доленосним". Мова йшла про радикальну реформу Італії – а саме, надання італійському урядові широких повноважень для прийняття багатьох ключових рішень. Досьогодні Кабмін в Римі був серйозно обмеженим в своїх діях парламентом країни – можливо, саме через це й виник відомий будь-якому політологу "італійський феномен": за більш ніж 70 післявоєнних років в Італії змінилося аж 63 уряди. Керівник нинішнього, Маттео Ренці, пообіцяв піти з посади, якщо народ не дасть йому більш широких повноважень.

Народ не послухав и повноважень не дав: референдум завершився поразкою урядових реформ. Нижня палата італійського парламенту, Сенат, залишився потужним запобіжником урядової влади. Тепер Маттео Ренці, як і обіцяв, пішов. Багато хто вважає, що катастрофічні результати італійського референдумк можуть означати не мало й не багато, як початок кінця єврозони.

Без реформ – нікуди

Слабкість уряду завжди була слабкістю всієї Італії. Кабінети міністрів змінювалися, неначе рукавиці, і небагато з них встигали зробити щось серйозне. Крістіан Данстмен, професор економіки з лондонського University College, вважає, що "зазвичай уряди йшли у відставку саме у той момент, коли намагалися проводити масштабні реформи". Професор Данстмен вважається одним з провідних фахівців з Італії – сам він прожив у Римі багато років, викладаючи економіку.

За останні п'ять десятиріч ми спостерігали, як важко проводити в Італії реформи, які так необхідні країні,-
– каже він.

От і нині: країні, яка ледь вийшла, за допомоги європейських сусідів, з важкої фінансової кризи, край як потрібне реформування, насамперед, фінансового сектору – але в уряду Ренці зв‘язані руки, воно не має достатньої кількості голосів у Сенаті, аби мати можливість проводити процес реформ самостійно. А референдум з питання збільшення урядових повноважень провалився. Не дивно, що ще напередодні голосування фінансові ринки демонстрували відверто нервову реакцію. Італійські держоблігації здешевшали більш, ніж вдвічі – явна ознака того, що вкладники розраховують на зниження їх надійності.

Їх можна зрозуміти: італійське "ні" власному урядові означає чергову перемогу популістів та євроскептиків. У принципі, на найближчих виборах саме вони можуть доп‘ятися до влади. "Рух п'яти зірок" (M5S), про який ще кілька років тому ніхто й не чув, сьогодні став найбільшою опозиційною партією та висуває вельми серйозні вимоги: наприклад, про референдум з питання участі Італії в єврозоні. Його незмінний лідер, відомий в країні комік Бепе Грілло, колись висунув, як основне гасло своєї передвиборчої кампанії заклик: "Politici vaffanculo!" – у цензурному перекладі це означає: "Політики, йдіть на...!". Сьогодні сінйор Грілло готовий доправити до цієї ж адреси євро.

Ймовірність того, що Італія залишить єврозону, оцінюється інвестиційною консалтинговою компанією Sentix у 19,3% – здається, й небагато, а насправді – такої високої вірогідності ще ніколи не було.

Валіза без ручки

Майже три роки тому Маттео Ренці став прем'єр-міністром, обіцяючи країні докорінні реформи.

Він багато в чому продвинувся в необхідному напрямку – наприклад, у реформі трудового законодавства,
– вважає Дантсмен.

Окрім того, Ренці добився полегшення податкового гніту на малі та середні підприємства.

Уряд свої домашні завдання виконав. – підтримує цю думку Йорг Бакк, керівник німецько-італійської торговельно-промислової палати в Мілані. – Для економіки країни було б добре, якби уряд Ренці продовжив свою роботу.

На жаль, продовжити він не може: головна реформа, конституційна, була забалотована італійцями на референдумі. Проблема, проте, полягає в тому, що опозиціонерам з табору популістів, які закликали співвітчизників проголосувати проти, насправді було чхати на реформи – для них "ні" реформі означало всього-навсього "ні" урядові. Подібно до того, як голландські популісти використали у себе в країні референдум з питання про ратифікацію асоціації з Україною для того, аби звести порахунки з власним Кабміном, а Україна, як така, їх мало цікавила – їх італійські "брати по розуму" теж дістали свого.

Загалом, позиції уряду Ренці так чи інакше були заслабкими – причиною для того послужило не вельми райдужна економічна ситуація в Італії. Досі близько 12% італійців сидять без роботи – і, що страшніш, серед молоді ця цифра сягає 40%. Спільний обсяг італійської економіки сьогодні є нижчим, ніж 10 років тому, а державний борг перевищив 130% валового національного продукту – другий за величиною показник в єврозоні після Греції.

Тож перемогу популістам на референдумі, природно, забезпечив саме так званий "протестний виборець". Для багатьох італійців "ні" стало можливістю "випустити пар". "Ні" – неоліберальним реформам, "ні" – заходам економії, "ні" – горезвісному "істеблишментові", "ні" – євро та Євросоюзу. Певно, якби в бюллетені стояло оте саме "Vaffanculo!" – багато італійців радо б обрали саме цей пункт.

Європейський центральний банк (ЄЦБ), втім, побоюється, що тепер це голосування стане шоком для фінансових ринків. Не слід забувати, що криза італійської банківської системи все ще залишається невирішеною. Один з найбільших інвестиційних банків країни, Banca Monte dei Paschi di Siena, намагається до кінця поточного року знайти свіжий капітал розміром в 5 млрд. євро, що в декілька разів перевищує його біржеву вартість. А наступного року – час сплачувати по італійським банківським цінним паперам – це близько 70 млрд євро.

"Як пішов – то пішов?"

Тим не менш, основним ризиком є все ж таки не "ні" на референдумі, а економічна стагнація Італії. Тому що вона гальмує не тільки країну, а й усю єврозону. Проблема полягає в тому, що з теперішнім складом єврозони загальноєвропейська валюта виявляється просто нежиттєздатною: в різних країн-учасниць – різні потреби. Простіше кажучи, німцям треба від євро зовсім не того, чого потребують італійці. Саме ці протиріччя дають у руки популістам головні козирі, а отже – після італійського референдума в них є ще безліч можливостей для "євротрусу".

Взагалі, у цьому відношенні новий, 2017 рік є ключовим. У березні повинні відбутися парламентські вибори в Голландії, в квітні – у Франції, восени до "марафону" приєднається Німеччина. В кожній з цих країн є цілком сильні правопопулістські партії, які бажають скасувати євро, а найліпше – одразу весь Євросоюз. В Італії наступні регулярні вибори мають відбутися навесні 2018 року – і, незважаючи на те, що Маттео Ренці пішов у відставку, у цьому питанні нічого поки не змінилось. Справа у тому, що чи то з горя, а чи то – продумавши все заздалегідь, Маттео Ренці, здається, вирішив повторити витівку, яка стала відомою під назвою "путінської рокировки": у відставк пішов він і саме він, а не весь італійський Кабінет міністрів. Його місце зайняв найближчий його співробітник – Паоло Джентілоні, який до цієї пори працював міністром закордонних справ Італії. Цю людину в Італії називають "супер-ренціаніном" – тобто, Джентілоні абсолютно в усьому згоден із своїм колишнім начальником та підтримує його, тож, власне, керівництво країни та курс, яким воно веде Італію, не змінилися.

Схоже, що Маттео Ренці взагалі не збирається йти з політики. Ледве подавши, як і обіцяв, у відставку, він розпочав енергійно готуватися до нових виборів – а вони можуть все ж таки пройти не в регулярний термін. Скоріш за все, ще в 2017-му році на Італію чекає новий передвиборчий марафон і до влади прийде вже 64-тий уряд за 72 роки. Незважаючи на теперішню поразку, Ренці все ще продовжує бути найпопулярнішим політиком в країні, тож у нього є всі шанси, аби стати "старим-новим" прем'єром, як це вдавалося до нього, скажімо, Сільвіо Берлусконі. Інше питання – без отієї конституційної реформи, його новий кабінет не має жодного шансу на більш активні дії, ніж досі. Сенат все ще має право забалотувати будь-який урядовий проект. А криза – вона ж не чекає. Її не скасувати ні парламентським рішенням, ані протестним голосуванням.

Читайте також: Новий уряд Італії офіційно склав присягу