Політична кар'єра

– Я був 49-им номером в списку "Народного фронту" на парламентських виборах. Це така частина списку, де на публічне фігурування осіб, які включаються до нього, вже не розраховують, а професіоналізм від них ще вимагають. До цього я був першим заступником керівника секретаріату депутатської фракції "Батьківщина", перед тим – керівником секретаріату фракції "Наша Україна". На громадських засадах був помічником пана Мартиненко.

Якщо вже так сталось, що людина є народним депутатом, то вона повинна виконувати свої обов'язки, або закривати якісь функції. От визначили, що я повинен закрити функцію в регламентному комітеті. Моє потрапляння до Верховної Ради було певною мірою випадковим.

Про важливість рішення регламентного комітету

– В доречності роботи регламентного комітету ми намагаємось переконати депутатів цього скликання упродовж 2,5 років. Переконати суспільство в тому, що висновок комітету потрібен, вдається не завжди, а от серед депутатського корпусу розуміння більше.

– В нас є технічна функція, яка полягає в тому, що ми не визначаємо рекомендації щодо голосування у ВРУ, а надаємо для розгляду опрацьований висновок щодо справи.

Повноваження щодо визначення того, куди спрямувати висновок регламентного комітету – це диспозитивні повноваження голови Верховної Ради. Він, бачачи, що рішення комітету є необґрунтованим, має право відправити його в прокуратуру на доопрацювання, або скерувати в зал на голосування. Політична позиція Андрія Парубія полягала в тому, що всі подання на народних обранців від прокуратури будуть вноситись на розгляд Ради. Це в жодному разі не скасовує висновок компетентного комітету.

Щодо провокацій членів НАБУ

– Порушення правил зібрання доказів, правила проведення оперативно-розшукових дій та негласних слідчо-розшукових дій світяться там на лобі. Щоб мати судову перспективу, треба, аби докази були зібрані належним чином. За 220 статтею регламенту саме це є предметом дослідження Комітету.

Ми не можемо давати оцінку самим доказам щодо їх якості, а от належності їх зібрання – можемо. Зі мною в комітеті працюють фахові юристи, я підтримую зв'язки з фаховим середовищем адвокатів.

Щодо рейдерської атаки ГПУ та НАБУ

– Генеральна прокуратура та НАБУ з поданням на зняття депутатської недоторканності з 5 нардепів намагалися здійснити "рейдерську атаку" на Верховну Раду. Відтак, коли регламентний комітет не підтримав знаття з п’яти нардепів депутатської недоторканності, тим самим у комітеті захистили парламент від "рейдерської атаки". В тому числі, від Генпрокуратури.

Розслідування правоохоронців щодо депутатів – це початок виборчої кампанії в Україні. Зі сторони НАБУ таку діяльність розпочали політичні сили, які перебувають у маргінесі – партії Саакашвілі та Сакварелідзе.

– Окрім них, свою виборчу кампанію розпочав і генпрокурор Юрій Луценко. Виборча кампанія не може ділитися на президентську, парламентську та будь-яку іншу. Я переконаний, що політик-важковаговик приймає для себе рішення, що йде в політику, а куди його винесе течія та він сам себе прилаштує – це вже інше питання.

Про справу Лозового

– Андрій Лозовий наробив стільки дурниць, яких скоїли половина парламентарів, включивши в певну графу майно, яке не має майнової оцінки. Оскільки вартість кожної внесеної цінності повинно складати 121 тисячу гривень, то сума всіх задекларованих статків стала незадекларованим доходом.

Справа Полякова та Розенблата

По Розенблату та Полякову є одна проблема. Радше проблема не їх, а НАБУ, САП та ГПУ. Вона полягає в тому, що немає ніякої судової перспективи. А для того, щоб мати її, потрібно, аби всі докази були зібрані належним чином. Виходить, що за 220 статтею регламенту це є предметом нашого дослідження. Ми не можемо оцінювати цінність доказів, але даємо оцінку їх зібранню.

– Відомо, що ключова особа в гучній корупційній справі "агент Катерина" ходила Верховною Радою, питала, з ким можна поговорити стосовно бурштину. При цьому жінка говорила не тільки з депутатами Поляковим та Розенблатом і їхніми помічниками, а й іншими людьми. Просто потрапились лише фігуранти кримінальної справи.

Про недоторканість депутатів

В більшості країнах Європи такий імунітет існує. Його немає, якщо я не помиляюсь, тільки в двох країнах – Ватикані та Сан-Маріно. Недоторканість має функціональний характер, а її інституція має різний прояв. В нашому випадку цей імунітет є абсолютним. Це, як казав президент, анахронізм та пержиток, який потребує реформування. Професійної дискусії щодо обсягу імунітетту, щоб депутат почував себе захищеним, поки немає.