Хвиля репресій вдарила й по представниках зовсім інших, мирних професій: по журналістах, шкільних та університетських викладачах, навіть по лікарях. Все це більш схоже не на "перемогу демократії", як називає Ердоґан чинимі ним "чистки", а, скоріш, на заколот генерала Піночета.

Конституційний переділ

Вже протягом двох тижнів Туреччині ніби наврочено. Тисячами звільнюють з посад лікарів та вчителів, під заборону потрапляє діяльність шкіл та газет, запроваджуються нескінченні карні справи за звинуваченням у "допомозі військовому путчу" – до того ж, не лише проти військовослужбовців, які й справді брали участь у спробі заколоту, а й проти поліціянтів, які, навпаки, підняли зброю проти заколотників, проти тих, хто виконав свій службовий обов‘язок та захистив демократично обраного президента. Загалом, станом на цей час, кількість заарештованих у Туреччині майже сягнула 20 тисяч осіб.

Ердоґан, неначе страшний метелик, який щойно виліз із свого кокону та набрав силу, з одного боку, не припиняє розповідати про "перемогу демократії", з іншого ж – підгрібає під себе усе, до чого лишень може допастися: наразі він заявив в інтерв‘ю телеканалу Al-Haber про те, що має намір підпорядкувати собі напряму турецькі спецслужби та Генштаб. Цю ідею він назвав "невеличким пакетом конституційних змін", які він, як президент, має намір запропонувати на ствердження парламенту. Водночас Ердоґан оголосив про закриття всіх військових академій в країні: відтепер навчанням офіцерів має займатися один-єдиний Університет національної оборони, а командувачі військовими підрозділами, військово-повітряними силами та флотом мають напряму підкорятися наказам мінистра оборони. Метою подібної "реформи армії" є, як він наголосив, "повний цивільний контроль над армією", а щоб запровадити його, Ердоґан має намір продовжити на невизначений строк термін дії надзвичайного стану в країні та, аби вже два рази не бити ноги – повернути в законодавство страту.

Щоправда, слід зазначити, що задля прийняття подібного "невеличкого пакету", який має перекраяти всю військову та силову ієрархію в Туреччині, необхідно отримати дві третини голосів депутатів Меджліса – тобто, Ердоґану вільно чи невільно треба якось забезпечити голосування за свої пропозиції з боку опозиційних депутатів. Але, схоже, президента й насправді "повело в гречку": він не намагається пояснити свої зазіхання, не думає, як порозумітися з опозиціонерами – ні, він їм відкрито погрожує: мовляв, ті, хто не проголосують за те, щоб віддати всю владу мені, улюбленому – ті є вороги демократії та прибічники заколотників. З ними ми будемо розбиратися...


Зіпсований протестувальниками портрет Ердогана / Фото islamreview.ru

"Винен, бо отож!"

На даний момент, важко сказати, чи пристануть опозиційні депутати на подібні "методи умовляння", чи злякаються президентських погроз. Тим часом турецький президент перекинувся на зовнішню політику. Він встиг звинуватити у підготовці заколоту всіх, до кого зміг "дотягнутися язиком" – від Німеччини та США до... України, в якій нібито "наявні тренувальні бази ІДІЛ". Вочевидь, ці сенсаційні дані він отримав від своїх російських "партнерів" так само, як отримав дані про заколот – недарма ж він терміново зібрався на переговори до Москви в серпні...

Втім, головним винуватцем путчу Ердоґан "призначив" все ж таки не українців і не ІДІЛ, а свого колишнього близького друга, а нині – непримиренного ворога, 75-річного проповідника Фетуллаха Ґюлена, який давно вже втік до США. Сам він, природно, відкидає будь-яке відношення до підготовки цього заколоту, проте Ердоґан вимагає від Вашингтона видати йому "ворога народу", як то кажуть, вже вчора. Щоправда, із звинуваченнями на його адресу у турецького президента не все гаразд: спочатку він називав Ґюлена "головним організатором заколоту", а потім раптом – "маріонеткою в руках справжніх заколотників", натякаючи на те, що за заколотом стоять чи то американці, а чи то європейці. Відсутність логіки та традиційні пошуки "слідів Заходу" також нагадують його нового друга – президента Путіна, якого також, до речі, дехто називав свого часу "демократом чистої води".

Але вимогою видати Ґюлана, спрямованою в бік США, президент Туреччини не обмежився. Від європейців він чекає видачі прибічників повсталого проповідника – наприклад, міністр закордонних справ Туреччини Мевлут Кавусоглу спрямував цю вимогу до Німеччини, проте, не називаючи імен тих, кого слід видавати. Втім, це й так відомо: мова йде про колишніх турецьких прокурорів Зарекію Оза та Селала Кару. Обидва втекли з Туреччини у серпні 2015 року через звинувачення в "підготовці антидержавного заколоту" лише за те, що відкрили слідство проти низки урядових високопосадовців за звинуваченням у корупції. Відповідь Берліна виявилася однозначною: ми в ці ігри не граємо. Досі нема навіть підтвердження того, що обидва біглих прокурори знаходяться саме у ФРН, але навіть, якщо вони там – просто так взяти та віддати їх на поталу Ердоґану навряд чи сплине у голову бодай комусь з німецьких посадовців.


Володимир Путін і Реджеп Ердоган / Фото inosmi.ru

Школа чи осередок тероризму?

Слід зазначити, що видачею зниклих "заколотників" перелік вимог Ердоґана до Німеччини не обмежується. Окрім усього іншого, турецька влада вимагає, аби німці закрили у себе в країні... низку шкіл та навчальних центрів. Дякувати Аллахові, Анкара не зазіхає на право німців порядкувати власною регулярною шкільною освітою, але приватні навчальні заклади для турків, які живуть у ФРН, що, на думку турецької влади, були відкриті прибічниками руху Фетуллаха Ґюлена – вони повинні бути піддані "перевірці та новій оцінці".

Зрозуміло, що німецькі політики, м‘яко кажучи, були обурені. Наприклад, "зелений" прем‘єр-міністр федеральної землі Баден-Вюртемберг Вінфрід Кретчманн одразу заявив, що він "звичайно, нічого подібного робити не стане". Щодо однієї конкретної школи в Штутґарті, яку Ердоґан вимагає закрити, бо вона нібито "утримується Ґюленом", Кретчманн наголосив, що це "звичайна німецька школа, у якій викладання відповідає навчальному планові, затвердженому у Баден-Вюртемберзі, а не у пана Ґюлена".

Тієї ж думки дотримується й внутрішньополітичний спікер парламентської фракції правлячого в Німеччині Християнсько-демократичного союзу (ХДС) Вольфґанг Босбах: він заявив, що турецьким посадовцям слід чітко вказати на їх межі – німецькою шкільною освітою вони керувати не можуть і не будуть. Та й щодо видачі біглих "заколотників" у Босбаха також є цілком конкретна уява: "Німецька юстиція не є продовженням рук Ердоґана".

Насправді ж, "на прицілі" турецького президента опинилася не сама лише німецька шкільна освіта. Німеччина – лише один приклад вимог, які висуває Ердоґан європейцям. Особливо він націлився на Південну Європу: тут, на його думку, існує велика кількість "шкіл Ґюлена", які слід знищити. Подібні вимоги вже отримали уряди Болгарії, Боснії-Герцеговини, Греції, Македонії, Румунії та Хорватії. Всі вони, звичайно, відмовили туркам, підкреслюючи, що викладання в цих школах ведеться у повній відповідності до державних навчальних програм.

Проте, турецькі дипломати продовжують вперто висувати вимоги: в Румунії турецький консулат навіть примудрився у письмовому вигляді напряму вимагати у керівників низки шкіл закрити їх навчальні заклади. У Болгарії, у свою чергу, батьки деяких школярів отримали листи з турецької амбасади з вимогою забрати дітей з "підозрілих" шкіл, а в Боснії турецький посол виступив з відкритим зверненням до уряду та батьків, закликаючи їх "протидіяти терористичним організаціям", якими він вважає "школи Ґюлена". В столиці Македонії Скопьє Союз турецької національної меншини вимагає "чистки країни від зрадників"...

Прокурори, журналісти, професура, поліцейські, солдати – всі, хто бодай трохи невдоволений Реджепом Тайіпом Ердоґаном, так чи інакше стають в його уяві "ворогами демократії" та "терористами". Водночас складається враження, що сам він щиро вірить у ту дурню, яку несе від імені своєї країни: європейським політикам, які чинять йому спротив, він порадив: "Захід повинен подякувати Туреччині за перемогу над заколотниками замість того, аби ставати на їх бік". Ну що ж, певно, можна було б подякувати – але нема за що...

Читайте також: Що робиться в Туреччині після спроби військового перевороту