Венесуела – далеко не перша розвинена країна, що опинилася на порозі катастрофічної економічної кризи. Незвично інше – це держава з величезними нафтовими активами. Існує не так багато прецедентів, які допомагають зрозуміти, як це сталося і що буде далі.
Наприклад, крах Радянського Союзу в кінці 1980-х. Його доля може бути повчальною для Венесуели, хоча венесуельців, і в першу чергу режиму Ніколаса Мадуро, навряд чи сподобається, що цей приклад обіцяє.
Венесуела бідує з початку падіння цін на нафту в червні 2014 року, і немає причин вважати, що ця тенденція зміниться найближчим часом. Таким же економічним ударом для Радянського Союзу стало падіння цін на нафту, що почалося в 1981 році.
Читайте також: У Венесуелі оголосили надзвичайний економічний стан
Але найбільшою проблемою Радянського Союзу був не спад нафтових цін, а те, що йому передувало. У своїй книзі "Загибель імперії" великий пострадянський реформатор Єгор Гайдар вказав, що під час тривалого нафтового буму радянські політики були впевнені, що можуть ходити по воді, а звичайні закони економічної гравітації їх не стосуються. Радянські керівники не вважали належним хоч якось виправдати свої витрати, не спромоглися подумати про наслідки своїх дій. На перший погляд, всі їх обчислення сходилися, і вони продовжували вдавати, що все добре.
Цей опис підходить і для сучасних венесуельських лідерів. Влада країни проводить таку ж абсурдну економічну політику, як і їх радянські попередники. Вони роками тримають під контролем ціни на товари повсякденного попиту, включаючи такі продукти харчування, як м'ясо і хліб, за що платять величезні субсидії. Уряд Венесуели, як і радянський уряд, завжди вважав, що може дозволити собі ці субсидії завдяки нафтовому доходу.
Але так як ціни на нафту впали більш ніж удвічі з середини 2014 року, відповідно, впали і нафтові доходи. І тепер Венесуела, схоже, повторює помилки Радянського Союзу, відмовляючись міняти курс. Влада дозволяє дефіциту бюджету рости, тим самим підвівши країну на шлях цілковитої руйнації.
Радянський Союз в останні роки також відчував стрімкий дефіцит бюджету. У 1986 році він перевищив 6% ВВП, а до 1991 року він досяг неймовірно загрозливої третини ВВП. І тепер Венесуела повторює цей приклад. Радянський Союз використав свої валютні резерви для оплати імпорту, але коли резерви скоротилися, уряд фінансував дефіцит бюджету, запустивши друкарський верстат. Неминучим результатом стало стрімке зростання інфляції.
Здається, президент Ніколас Мадуро перейняв цю невдалу комбінацію фіскальної і монетарної політики. Венесуела вже стикається з величезним дефіцитом в результаті контролю над цінами, тому що уряд більше не може дозволити собі субсидії. Але все обіцяє стати ще гіршим.
Президент Венесуели Ніколас Мадуро впевнено веде свою країну до тотального занепаду
Мадуро, схоже, має намір друкувати гроші як божевільний, так що наступним кроком буде гіперінфляція. Вважається, що інфляція вже досягла 700% на рік і наближається до офіційної гіперінфляції, тобто інфляції на рівні не менше 50% в місяць.
За словами професора Університету Джона Хопкінса Стіва Ханке, в світі відбулося тільки 56 гіперінфляцій і половина з них трапилася після краху комунізму (всі 15 республік Радянського Союзу пережили гіперінфляцію під час розвалу країни). Гіперінфляція неймовірно деморалізує. Раптово виявляється, що немає ніякого сенсу працювати далі. Замість того, щоб стояти в чергах за їжею з заробленими раніше грошима, люди взагалі перестають працювати, тому що їм нема на що витрачати гроші, які вони заробили. Спритні ділки вдаються спекуляцій, купуючи безпечні активи, такі як основні товари або нерухомість.
В результаті продуктивність падає і входить в піке до відновлення фінансової стабільності. У 1991 році радянське виробництво, ймовірно, скоротилося на 10%, з 1988 по 1995 рік видобуток нафти скоротився наполовину. У Венесуелі буде відбуватися щось схоже.
Радянський Союз наполягав на нереалістично високому офіційному обмінному курсі рубля, що зазвичай в п'ять разів перевищував курс чорного ринку. Уряд зробив так, щоб люди відчували себе багатшими, ніж вони були насправді, але це означало, що уряд субсидіював купівлю іноземної валюти, так само як субсидіював покупку продовольчих товарів. Оскільки радянський уряд витрачав більше грошей, дозволивши бюджетному дефіциту зростати, валютний курс на чорному ринку різко впав, поставивши радянських громадян у принизливе становище. Поступово люди взяли курс чорного ринку за реальний курс. Коли в грудні 1991 року Радянський Союз розвалився, середньомісячна зарплата в Росії становила незначні 6 доларів. Саме до цього рухається Венесуела.
Паралельно з цими лихами, серйозно виріс зовнішній борг СРСР. Радянський уряд, як і уряд Мадуро, позичав стільки, скільки давали, і так довго, поки давали. Радянський уряд відмовився визнавати свою бідність, продовжуючи обслуговувати свої борги так довго, як було можливо. Венесуела, схоже, потрапила в таке ж колесо для білки.
Звичайно, є і розбіжності. На відміну від Венесуели, Радянський Союз був багатонаціональною державою з союзними республіками. Хоч би якою абсурдною була економічна політика Венесуели, в країні немає марксистсько-ленінської системи, і вона залишається більш відкритою, ніж був Радянський Союз із живою політичною опозицією і високоосвіченою елітою.
Але економічна загибель Радянського Союзу пропонує можливий сценарій майбутньої еволюції Венесуели. Економічна криза, ймовірно, посилиться, так як будь-яка істотна зміна політики передбачає визнання Мадуро, що його політика була невірною, що може привести до його повалення. А звідси і дефіцит бюджету, інфляція, падіння валютного курсу та зростання державного боргу.
Однією з альтернатив могло б стати політичне повалення режиму Мадуро, викликане громадським невдоволенням, або втечею правителів з країни. Інший можливий варіант розвитку подій: в країні вичерпані міжнародні валютні резерви і оголошений дефолт. Це позбавить Венесуелу всіх іноземних кредитів, а природним наслідком стане повний крах імпорту та обмінного курсу болівара, національної валюти країни.
У будь-якому випадку, режим Мадуро навряд чи виживе довго, тому що він не зможе внести необхідні корективи, які дозволять уникнути зубожіння більшої частини населення, і тиск на нього в кінцевому підсумку стане нестерпним. Коригування доведеться вносити вже уряду-наступнику. Але незалежно від спрямованості нового уряду, у нього не буде особливого вибору: в екстремальних економічних ситуаціях реальний вибір політиків вельми обмежений.
Бюджет потрібно збалансувати. Цього можна досягти тільки скороченням витрат, так як неможливо зібрати більше податків за короткий термін. Основним скороченням має бути припинення субсидіювання цін. Венесуельські проекти міжнародної допомоги теж слід скоротити. Цього буде достатньо, щоб збалансувати бюджет.
Виснажені міжнародні резерви Венесуели слід відновити. Єдиний, хто може зробити це швидко і ефективно, – Міжнародний валютний фонд. Але Венесуелі доведеться миритися з макроекономічними реформами, які будуть потрібні фонду. Крім того, знадобиться допомога інших міжнародних організацій і дружніх країн, які рятують державу від руйнівних дій режиму Мадуро. Необхідно реструктуризувати зовнішнє боргове навантаження країни.
Читайте також: МВФ спрогнозував катастрофічну інфляцію у Венесуелі
Ситуація в колишньому Радянському Союзі була набагато складніша, тому що утворювалося 15 нових країн, та й загальна валюта зникла. Негативний урок Росії полягає в тому, що країна занадто довго (7 років) контролювала дефіцит бюджету. Попередження для Заходу полягає в тому, що він не зміг допомогти Росії в найскладніший момент, фактично, підштовхнувши її до антизахідного напрямку політики. Коли у Венесуелі, нарешті, почнуться реформи, вони повинні бути радикальними і швидкими, а Заходу слід надавати всіляку фінансову підтримку.
Крах режиму Мадуро буде неприємним, але складно зрозуміти, як його уникнути. Хоча політику непросто передбачити, основні ознаки серйозної економічної кризи цілком передбачувані. Основне питання – як швидко новий уряд зможе зробити правильні кроки.