Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Російська журналістка про зону АТО: Хунту я так і не знайшла. Хоча дуже шукала

20:10, 30 квітня 2015 8721
Ганна Домбровська
Ганна Домбровська / Facebook

Російська журналістка, документаліст Ганна Домбровська з березня минулого року працює в Україні і документує події, які відбуваються в нашій країні.

Зокрема, вона знімала відео про одеську трагедію, яка сталася у травні 2014 року, і продовжує працювати над серією репортажів із зони АТО. В інтерв'ю сайту "24" Ганна Домбровська розповіла, з чого почалася її робота на Донбасі, у чому різниця між росіянами та українцями і чим закінчилися її пошуки злих бандерівців.

Російські журналісти, які знімають те, що відбувається в зоні АТО з позицій українських військ — це незвично. Як так вийшло, що Ви опинилися на Донбасі?

Приїхала, щоб побачити все своїми очима. Я тут знаходжуся абсолютно законно, перетнула кордон там, де треба, легально, маю всі дозвільні документи, акредитацію. Просто більшість російських журналістів заходять в зону АТО з боку "ДНР".

Чому Ви вирішили зайти в зону АТО саме з української сторони?

Щоб показати нашим глядачам, що реально відбувається.

Коли дивишся російський телевізор, часто виникає відчуття, що щось не те. У таких випадках можна дивитися телевізор, читати інтернет, а можна просто сісти на потяг, приїхати і побачити все своїми очима.

З чого почалася робота в АТО?

З Маріуполя. У травні минулого року, коли там ще не було АТО, там був псевдореферендум. Познайомилася з місцевими активістами. Восени дізналася, що один з них служить у батальйоні "Дніпро-1". Питала у нього, що там і як. Він сказав: "Чого ти питаєш? Приїжджай і подивися".

Я отримала акредитацію для роботи в зоні АТО і поїхала. З листопада минулого року і до кінця січня практично безвилазно знімала в районі Донецького аеропорту. Там були різні батальйони.

Якими були основні враження?

Ніколи не було проблем з російською мовою. Коли стали спілкуватися, з'ясувалося, що більшість людей, які воюють, наприклад, в батальйоні "Дніпро-1", — з Донецька.

Тоді там була досить складна обстановка. На той момент це було перше перемир'я. Був захист донецького аеропорту, щодня було добре чути, як обстрілюють позиції українських сил. Кожен день були поранені та вбиті. Я не зафіксувала жодної атаки українських військ. Тільки вогонь у відповідь. Хоча на позиції перебувала безвилазно.

"Українські бійці готові розповідати правду російським журналістам. Але вони до них не їдуть"

З російськими колегами там доводилося перетинатися?

Ні. Знаю, що там часто буває Тимур Олевський, колега з "Дождя". Деякі нормальні журналісти з Росії там теж працюють.

Багато солдатів, з якими я спілкувалася, казали, що хай би вони (російські журналісти — "24") приїхали хоч раз, з ними посиділи б, подивилися б. Вони були готові розповідати і показувати правду російським журналістам. Але вони до них не їдуть.

А з терористами?

Ні. Можливо, тому мене можна звинуватити в якомусь односторонньому висвітленні подій. Але там теж є свій порядок акредитації. Не знаю, правда чи ні, але як мені говорили: "Ну що Ви, акредитація отримується у Москві". У будь-якому разі, для того, щоб отримати акредитацію, потрібно туди приїхати і пояснити, хто я, навіщо потрібна акредитація. Є ризик потрапити у тамтешні катівні.

Там знімає багато російських журналістів. От якщо всі вони приїдуть сюди і почнуть показувати, що дійсно відбувається з української сторони - тоді я поїду туди.

Матеріали, які Ви відзняли, публікуються тільки на Youtube чи телевізійні канали ними теж користуються?

Українські канали — точно брали. Російські, здається, немає. Але Youtube теж дозволяє донести думки до аудиторії.

Зараз багато новин, тому люди намагаються більше дивитися саме інформаційні канали, які подають їх у підготовленій формі. Думаю, це відео більше буде затребуване, коли війна закінчиться, Україна відновить свою територію, і почнуть народжуватися міфи. Моє відео — документальне, в ньому немає коментарів, підводок. Воно буде потрібно, коли просто захочуть побачити, як це було.

"На відео видно, що межа між життям і смертю — дуже тонка"

Мета Вашої роботи?

Зафіксувати те, що відбувається.

Наприклад, як фільм "Одна ніч в АТО". У ту ніч я перший раз потрапила під обстріл. І вижила. У нашому районі впало 25 бетонобійних снарядів з гаубиці Д-30. Це високоточна зброя. Як сказали українські артилеристи - вони такої зброї не бачили. Його снаряди летять практично безшумно. На відео видно, що з того моменту, як Віктор припиняє говорити і до моменту вибуху — проходить менше секунди. Зреагувати неможливо. Міни чутно — вона свистить, "Град" чути — він шарудить. Тут — нічого не чути. Це відео руйнує романтику війни. Така романтика навіяна комп'ютерними іграми, коли людина біжить, у неї десять життів, аптечка, вона швидко постріляла всіх і перемогла. У реальності такого немає. Видно, що не можна сховатися. Що грань між життям і смертю — дуже тонка. Ось людина поруч, жива і говорить, а тут — оп! — і, слава Богу, вона залишилася жива. А могла б і не залишитися.

(Відео - канал "Проект РЕАЛЬНОСТЬ" на YouТube; 18+)

У який момент Ви зрозуміли, що потрібен дозвіл на проживання в Україні?

Ну, документи подавалися ще в грудні. Це технічний момент, щоб можна було працювати рік, не покидаючи країни, не виїжджаючи, що не в'їжджаючи. Поки не отримала жодної відповіді. Ось зараз вже начебто обіцяють, що розглянуть питання ще раз і, швидше за все, навіть дозвіл на проживання дадуть.

Але в загальній своїй масі російські журналісти заслужили таке ставлення, що їм не хочуть надавати ні посвідку на проживання, ні що б то не було.

Вас не ображає, що доводиться потрапляти під таке узагальнююче ставлення до журналістів з Росії?

Воно заслужене. Коли сотні людей брешуть, а один намагається говорити правду — ну що ж поробиш. Ображайся, не ображайся, але так є.

"Людей, які люблять свою країну — знайшла. Хунту — не знайшла"

За Вашими спостереженнями, чим середньостатистичний українець відрізняється від середньостатистичного росіянина?

Мені здається, українці більш відкриті. Навіть у спілкуванні. Росіяни зараз якось більше поодинці всі. Громадянське суспільство в Україні дуже розвинене.

В українців більше виражено аналітичне, критичне мислення. З ходу на віру всі твердження не приймаються, все піддається критиці, всі намагаються думати своєю головою.

Навіть на передовій подивишся — з вигляду непоказний боєць, за російськими мірками. Видно, що без особливої освіти. А починаєш з нею розмовляти — людина все по поличках розкладає, у неї є свої думки, свої переконання.

Я ще головного по зйомках не сказала!

Кажіть.

Підсумком всіх зйомок стане фільм, який буде називатися "Народна армія". За весь час перебування тут я побачила, що тут воює не хунта. Я побачила народ України, який захищає свою землю. Організація суспільства — дуже сильна. Хтось несе гуманітарку; хтось везе її на фронт; хтось варить борщ; хтось плете маскувальні сітку; хтось купує тепловізори; хтось воює. Я побачила населення країни, яке чим може, тим армії і допомагає. А хунту так і не знайшла. Хоча дуже-дуже шукала.

Цілеспрямовано шукали?

Так. Народ України — знайшла; людей, які люблять свою країну — знайшла; тих, хто готовий захищати свою землю, тих, хто готовий гинути за неї і гине — знайшла. Хунту — не знайшла.

Читайте також продовження інтерв'ю: Російська журналістка: В одеситів вистачить мудрості не піддаватися на провокації

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук