Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Ройтбурд: Не хотів мати вчителя, бо вчитель закріпачує

Олександр Ройтбурд – відомий український художник, визнаний за кордоном. Його роботи є в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку.

У 2009 році перша картина із серії "Прощавай, Караваджо!" була продана на лондонському аукціоні "Phillips de Pury&Company" за 97 тисяч доларів. Відтоді Олександр Ройтбурд вважається найдорожчим українським художником. Живе на 2 міста – в Одесі та Києві. В інтерв'ю 24 Каналу він розповів, як досягти успіху у своїй галузі і бути щасливим.

Ви визнаний сучасний художник в Україні і за кордоном. Коли Ви тільки починали, то уявляли себе таким?

Коли в студентські роки уявляв свою майстерню, я не думав, що в мене буде така майстерня, така аутентична консольна стеля 19-го століття, як зараз в Одесі. Я уявляв, що я буду писати, а навкруги мене ходитимуть із тацями з фруктами і напоями дві напіводягнені дівчини. Не ходять. Я хотів би, але не можу знайти щоб так… До того ж у мене діабет і не всі напої мені зараз можна вживати.

А звідки з’явилося бажання стати художником?

В дитинстві мої батьки кожного дня ходили на роботу. Вони мене будили і тягли в той дитячий садочок. У них не дуже радісні були обличчя. Мені мама говорила: "Йди швидше, бо я запізнюсь, і Ніколай Фьодоровіч буде мене сварити". І я уявляв, що не хочу прожити таке життя, я хочу працювати так, щоб можна було не ходити на роботу. І це було головним мотивом, чому я став художником.

Мені допоміг той самий Ніколай Фьодоровіч. Ми йшли з мамою, вона купила мені морозиво, і до нас підійшов чоловік в окулярах, краватці, капелюсі. Мама з ним приязно заговорила і сказала мені: "Познайомся, це Ніколай Фьодоровіч". Я як почув це – як почав плакати і сховався, а він говорить: "То ви мною дітей лякаєте?" Мама говорить: "Ні, ну що ви! Він просто побачив незнайомця". Мамин начальник сказав мамі піти купити мені цукерок. Він сів переді мною і спитав, чи є у нас дома горка. Це був такий буфет зі скляною вітриною, в якій стояв кришталь. Це було тоді таке комільфо. І він мені говорить: "Коли мама кудись піде, ти візьми оцей олівець і щось намалюй на цій горці. Їй буде дуже приємно".

Це був хімічний олівець. А горка була нелакована. Я так і зробив. Намалював будинок, сонечко, пташку якусь в небі, дерево, річку чи море, коли мама пішла за хлібом. І коли мама це побачила, то почала витирати. Але це був хімічний олівець – його важко було відмити. І коли вона сказала: "Що ти наробив?" – я відповів: "Ніколай Фьодоровіч сказав, що тобі буде приємно". Вона оцінила цей гумор. А мені сподобалось. Ця горка була звичайна, а я перетворив її на якийсь дуже унікальний об’єкт.

Ви мріяли стати відомим?

Я сподівався, що я стану таким знаменитим, що про мене іноді навіть у газеті будуть писати. Ну про телевізор я навіть не мріяв, а от в газеті… Тоді була газета "Знамя комунізма" в Одесі чи "Вечірня Одеса". Що навіть надрукують отаку чорно-білу картинку якусь там. І я думав, що це і є слава. Бо більшої я не бачив. Мої батьки не мали стосунку до мистецтва. Я все дитинство провів серед людей, які просто жили і працювали.

Що для художника успіх?

Є багато критеріїв успіху. Зробити щось, що б шокувало світ – це, мабуть, успіх. Заробити багато грошей – теж, мабуть, успіх. Іноді буває так, що це можна поєднати. А іноді воно не поєднується, і це вже не успіх. Те ж саме стосується майстерності, внутрішнього комфорту, задоволеності від своєї праці, слави, жінок, довголіття. По кожному може бути успіх.

Що важливіше для людини – вона сама вирішує. Комусь важливіші жінки, а комусь – гроші. Я нічого не маю проти професійного успіху, не маю нічого проти грошей, жінок, слави, мук творчості. Це теж буває приємно і корисно. Все залежить від того, що тобі тут і зараз потрібно.

Завдяки чому Ви стали успішним?

Я наполеглива людина. Я не люблю поразок, але в той же час я не сприймаю якісь зміни обставин як фатальну катастрофу, з чим вже нічого ніколи не можна зробити. Я люблю якийсь сталий комфорт, але я розумію, що я можу знайти якийсь комфорт в чомусь іншому. Я не люблю змін, але я завжди до них готовий і сприймаю це як належне.

Чи є авторитети, на які Ви спираєтесь?

Це теж залежить від настрою. Це може бути якийсь неандерталець чи кроманьйонець з печери Ласко (пам’ятка часів палеоліту у Франції, – "24"), на якого я рівняюсь, бо він так цього бика намалював чи коня. Це може бути якийсь китайський філософ чи хасидський цадик, чи художник паризької школи, чи якась попсова зірка.

Кого можете назвати своїм вчителем?

Валентин Хрущ свого часу опосередковано вплинув. Він був для мене взірцем художника – людини вільної, поза нормами соціуму, конвенційної моралі, естетичних вимог, вимог до способу життя, вимог до способу мислення. Це була вільна людина в житті і мистецтві. Вільний і гранично вишуканий при цьому. Він, дійсно, був еталоном, але не був вчителем, гуру.

І, взагалі, я тікав від вчителів. Не хотів мати вчителя, бо вчитель закріпачує. Якщо ти бачиш людину, яка може тобі щось дати, – ти можеш поставитися до неї з увагою, повагою, відкритістю і щось взяти. Я нікого не можу назвати своїм вчителем, і сам би ні для кого не хотів таким бути. Бо я знаю, що є Едипів комплекс – і батька вбивають.

У вас траплялись невдачі, провали? Як Ви з них виходили?

Було таке, що кілька років не працював, було таке, що робив щось не дуже вдале, було таке, що перебував у депресії. Було таке, що щось починав, і це не розвивалося. Я ішов далі. Переключався на щось. Людина зупиняється тільки тоді, коли серце зупиняється. Поки людина ходить, не втрачає зв’язку з реальністю і може адекватно мислити та висловлюватися – вона не спиняється. Спиняється іноді, але це вже деградація. Цього не треба припускатись. Цього треба уникати.

Ви часто висловлюєте свою позицію, активно пришите в соцмережах. Це поєднується з творчістю?

Це іноді заважає. В Греції людина, яка байдужа до суспільного життя, називалась ідіотом. Бувають такі ситуації, на які просто не комільфо не відреагувати. В людини є етичне відчуття – те що ми називаємо сумлінням, відчуття відповідальності. Є речі, які людина не може не помічати. Людина, яка себе поважає.

Чому Ви в якийсь час почали займатись кураторством?

Кураторство – це творчість. Ще більша, ніж мистецтво. Зараз мистецтво структуроване так, що воно може бути прочитаним лише в певному контексті. І в цьому контексті виникає така потреба, що голос куратора має бути гучнішим за голос митця. Для митця це іноді травматично. Коли я був куратором, то в Україні було дуже багато кураторів, і я їх обох знав. Зараз є достатньо людей, які можуть це робити і запрошувати мене як митця. Мене це влаштовує.

Що потрібно для щастя?

Є такий анекдот, як єврей піймав золоту рибку, а вона і каже: "Відпусти мене, я виконаю твої три бажання". Він їй каже: "Вічне життя з вічною молодістю, з багатством, красою, успіхом у жінок і щоб мене всі любили навкруги – це раз!" Так що потрібно мені багато. А "довольствоватся могу малым".

Чому Ви хотіли виїхати в Америку і повернулись?

Я хотів виїхати, бо була історія, коли в 90-ті я хотів створити в Одесі якусь мистецьку ситуацію. У мене були якісь етичні уявлення про це і вони не зовсім збігалися з планами людей, які були довкола мене. І склалась така ситуація, що я не міг відповісти за свої дії перед зовнішніми партнерами, перед художниками. Я хотів створити повноцінну інфраструктуру сучасного мистецтва. Коли я зрозумів, що це не вдалося, був період зламу. Це позначилося на відносинах з людьми, з якими я мав справу. Я закрився в собі й вирішив поїхати. Потім я зрозумів, що в Америці потрібно ставати в чергу на років 10. Я зрозумів, що в мене цих років немає, я не хочу їх витрачати. Я повернувся. Зараз мені здається, що зміни повертають людину до самої себе.

Де Вам комфортніше працювати?

В мене є 2 місця, де я відчуваю себе вдома. В Одесі мені комфортніше. Але Одеса провінціалізується, і ринок вужчий. Я – художник, я існую в ринку. У Києві я створив собі зовсім інше, не схоже на одеське, але комфортне середовище. У Києві є те, чого нема в Одесі. З іншого боку, якщо я ходжу київськими вулицями, мені кожен камінь будинку не скаже того, що скаже камінь в Одесі, кожне вікно, двері. Одеса насичена споминами, асоціаціями, якимись імпульсами мого формування, дорослішання, молодості, зачарування і розчарування. А в Києві я від цього відпочиваю. Мені здається, що ця система рівноваги між Києвом і Одесою – комфортна. Влітку я більше в Одесі, взимку – у Києві. Сім'я в Одесі, і сімейне тепло я відчуваю в Одесі, а необхідність самотності я реалізовую в Києві.

У Вас велика працездатність як для художника?

Кожну хвилину, коли у мене багато сил, щоб підійти до мольберта і щось робити, я намагаюсь не марнувати.

Ви вважаєте себе щасливою людиною?

Мандельштам перед арештом сказав своїй дружині Надії: "А кто тебе сказал, что ты должна бать счаслива?" Постійно відчувати себе щасливим – це, мабуть, шкідливо для здоров'я, але ніколи не відчувати себе щасливим – тоді навіщо жити?

Джерело: 24 Канал
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук