Чорний дим. Педаль до полу. Без вагань. Лише 110 кінських сил, не так вже і багато. Як дикі собаки без сентиментів рвуть здобич, вимазуючи хутро кров'ю жертви, вони рвуть дорогу, не жаліючи трансмісії.

Колеса стрибають на ямах – то відриваються від землі, то потопають в колісних арках, стискаючи "в нуль" обмежувачі ходу підвіски. Пластиковий бампер чіпляє ґрунт, високий дах збиває гілки, що нависають над дорогою. За ураганом, що летить на захід сонця і називається "карета швидкої допомоги", падає на землю збите з гілок листя.

Відриваючи бризговики і не шкодуючи фарбу на бортах, гримаючи і здригаючись усім кузовом, автомобіль не їде – він летить на захід по ґрунтовій дорозі. Пилюка, яку підіймають колеса, висить в повітрі і закриває все те, що лишається позаду. Це як хвиля. І на гребені її білий бус, який чомусь вирішив, що він є болідом ралі WRC. Обрій, поле і квіти попереду і бура імла, покривало із пилу та піску позаду. Як мінімум до моменту, поки від ударів об гілки не склалися вздовж кузова дзеркала заднього виду.

Так от, панове, це не авторалі і не виїзд на природу компанії мажорів. Це звичайні будні фронтової швидкої допомоги. Не так багато часу є в запасі, щоб заїхати на опорнік, забрати 300-го і встигнути довести його до шпиталю. Треба їхати буквально "на всі гроші". І не дивно, що техніка зношується. Тріснутими лонжеронами та скрученими напівосями ми платимо за життя людей. І обмінний курс вигідний.

Допомогти з ремонтом і оснащенням "швидких" можна тут.

Автор: Rudenko Yury. Проект "Повернись живим"

Читайте також: За Україну неможливо не боротись, вона змінює свідомість. Чуєте її тихий шепіт?