“У нас не було війни, у нас не було якихось збройних конфліктів, у нас не було репресій і голодоморів і так далі. Як не гучно це звучить, ми самі відповідали за своє власне життя. Це завжди важко. Бо поки дитина в животику в мами, то в неї немає проблем, а як починає жити, то всі негаразди і починаються. Але життя з цього і складається - з тих негараздів і як ми їх долаємо”, - каже історик Кирило Галушко.

Безпосередній учасник подій доленосних 90-х Левко Лук’яненко з усмішкою згадує події 19-річної давнини. Каже, демократичні сили тоді перебували в опозиції до уряду й готувалися до будь-якого перебігу подій, навіть до переходу на нелегальне становище. Та доля була до них прихильною.

“Комуністи, ви знаєте, вже програли, вже всі до нас вітаються, здалека. Вони вже всі готові вступити у Народну Раду, такі, хоч до вавки їх прикладай. Ну та й один відступає, а другий каже - давайте, поки вони розгублені, такий закон ухвалимо…Я так подумав і вирішив, що є краща ідея: я піднявся і кажу - знаєте, а давайте проголосимо Україну незалежною державою і тоді не треба буде хитрувати - який закон треба, який не треба і що таке розгублений комуніст, що таке нерозгублені комуністи”, - згадує політик, громадський діяч Левко Лук'яненко.

“23 серпня 1991 року саме тут, в лівому крилі Верховної Ради Левко Григорович Лук’яненко почав писати документ, що став для України доленосним - Акт про проголошення незалежності”, - зазначила журналіст Юлія Даценко.

Першим Президентом став тодішній голова Верховної Ради Леонід Кравчук. Політологи до сьогодні сперечаються щодо його ролі у становленні України. Сам же Леонід Макарович про роки незалежності розповідає натхненно. Щоправда, нинішнього стану речей в Україні його оптимізм не стосується.

“Все можливо буде, коли нове покоління, нова влада, нові демократичні процедури стануть потребою життя людей. Зараз вони не є потребою. Влада від них відмахується, відбивається, як тільки може. Вони їй, як зубна біль. Ця демократія, процедури. Звернення до народу, обговорення, дискусії. А так, я сказав, а ти роби - це найкращий приклад принципу демократичного централізму”, - каже Президент України 1991-1994 рр. Леонід Кравчук.

Оптимістичніше дивиться на незалежність третій Президент України. Віктор Ющенко каже, 5-10, та навіть 19 років, важко оцінити через призму історії. Головне, що нині має усвідомити кожен громадянин та можновладець, підкреслює він, відповідальність за кожен крок.

“Українців легко зламати, коли ми різні - коли ми ходимо в різні церкви, коли ми спілкуємося різними мовами, коли сповідуємо різні історії, не можна творити державу і не мати національної єдності - це ключова задача сьогоднішнього дня для першої особи держави. Людина, яка збагне, що сила твоєї нації, твоєї держави залежить від єдності - та людина переможе”, - переконаний Президент України 2005-2010 рр. Віктор Ющенко.

Заспокоюють і соціологи. Результати їхніх останніх досліджень оптимістичні. Мовляв, люди більше почали усвідомлювати себе громадянами України. Тепер це не 40%, а половина населення. Зріс і відсоток тих, хто бажає спілкуватися у повсякденному житті українською мовою - з 36 до 40%.

“Люди усвідомлюють, що вони громадяни незалежної України, але вони хочуть, щоб це було не просто і не лише на папері, а й у їх житті. Україна не третій світ, Україна - це цивілізована держава з прекрасною історією, з відмінним потенціалом, з чудовими кадрами і так далі. І ми хочемо, народ хоче до себе такого ставлення з боку нашого керівництва”, - каже соціолог Микола Чурілов.

Щоправда, підкреслюють і соціологи, і історики, і політологи - державним мужам варто звернути увагу на інші тривожні факти - стрімко падає довіра до владних інститутів, натомість зростає невдоволення соціальною сферою життя. За цих обставин, кажуть експерти, про жоден прогрес годі й думати, а багаторічна боротьба патріотичних сил може виявитися марною.