Фільм опускає бекграунд, розраховуючи що ми і так в курсі про що мова. Франція, 1940 рік. 400 000 військових, серед яких англійці, французи та бельгійці, оточені та відтіснені до моря неподалік від французького Дюнкерка. Англія настільки близько, що її майже видно з берега. Але щоб переправити солдат британці не просто відправляють військові судна, а й мобілізують цивільні – все, що здатне переплисти Ла Манш: прогулянкові яхти, риболовні судна тощо. Для британців цей день символізує моральну перемогу і готовність боротись. Цей фільм – вже четвертий про евакуацію з Дюнкерка, але запам'ятають його найбільше. Бо Нолану вдалось зняти неперевершену картину.

Також у кіно: "Людина-павук: повернення домому" – шикарний камбек всім відомого спайдермена у стилі Marvel

Час у "Дюнкерку" зображений дуже цікаво. Події на пляжі відбуваються протягом тижня, в той час як все на воді відбувається в один день, а у повітрі часовий діапазон стискається до години. Виходить, нам паралельно показують три несинхронізовані відрізки часу, де спочатку суша сильно відстає від моря і повітря, а повітря сильно в мабутньому у порівнянні з морем і тим більше сушею (привіт, частові петлі з "Інтерстеллара"). Згодом вони сходяться в єдину точку. Заплутались, так? Та фільм не виглядає складним. Ігри з часом грають лише на користь загальному враженню.

"Дюнкерк" довершений та тримає у постійній напрузі. Ми часто чуємо звук годинникової стрілки. Музика Ганса Ціммера доповнює картину і складається враження, що без неї такої напруженості досягнути не вдалось би. Геометрія кадру теж заворожує. Зображення, звук та сюжет працюють разом настільки злагоджено, що брак однієї зі складових одразу би зруйнував цілісність картини. Важко знайти такий же достойний фільм серед прем'єр першого півріччя 2017-го.

Нолан мало тисне на жалість, не показує сліз та ниття, так само, як і жодного німця. Так, ніби фільм не про них. Бо й справді не про них. "Дюнкерк" скоріше про зустріч людини зі своєю долею. У фільмі практично немає крові, але це не заважає розгледіти істину. Десь так, як би війна розповідала сама про себе. Трохи відсторонено, по факту, без героїв та антигероїв. Просто події і боротьба за життя.

Для того, щоб осягнути красу цієї оповіді, її варто бачити. Недарма "Дюнкерком" захопллються критики та глядачі. Ця стрічка – саме те, що можна назвати незгаяним часом. І її, безперечно, краще дивитись на великому екрані. А потім передивлятись ще раз. Браво, Крістофер Нолан. Здається, цей режисер зняв один з найкращих фільмів про війну. Переконайтесь самі.

Також у кіно: "Трансформери: Останній лицар" – красива картинка і безглуздий сюжет