Тепер маю визнати, що я помилялася і була занадто оптимістичною. Останні події підтвердили – депутатам комітету байдуже, що ми з вами про них думаємо, інформація прокуратури їх також не цікавить, а долю нардепів має вирішувати спікер і Рада.
Так що ж відбулося минулого тижня? 3 липня комітет рішуче взявся за подання Генпрокуратури про зняття депутатської недоторканності. І щодня вирішував долю одного нардепа. Важливий нюанс – негативе рішення зовсім не гарантувало комусь порятунок. Навіть якщо комітет не підтримає подання ГПУ, після цього відправити документ на розгляд до сесійної зали може спікер. А там вже голосування Верховної Ради.
Читайте также: Політичні ігри із фігурантами корупційних справ: кого з депутатів "принесуть у жертву"
Але, не зважаючи на це, нардепи комітету продемонстрували виняткову солідарність у захисті депутатів. Очолював ці засідання Павло Пинзеник, депутат "Народного фронту". Запам’ятайте це прізвище. В останні кілька місяців він став експертом у перешкоджанні боротьбі з корупцією.
У квітні був суд по обранню запобіжного заходу Миколі Мартиненку. Пинзеник – один з тих, хто погодився взяти колишнього депутата на поруки. Це його близький соратник і колишній помічник. Разом вони входять до Ради центра Разумкова. Пинзеник обіцяв судді, який обирав запобіжний захід Мартиненку, повторити долю одіозних Чауса і Кіреєва у разі прийняття не того рішення. Також Пинзеник тоді заявляв, що Національне антикорупційне бюро перетворилося в контору з обслуговування політичних інтересів.
Вдруге цей депутат голосно нагадав про себе у кінці травня. На брифінгу у Верховній Раді він оприлюднив фільм про громадську організацію Центр протидії корупції. Павло Пинзеник захотів перевірити цей центр на предмет відмивання грошей і пообіцяв звернутися до правоохоронців. Це відверта помста з боку друга Мартиненка тим, хто намагається добитися справедливого правосуддя для високопосадовців.
Читайте также: Кумівство в українській політиці, або як Кличко з Путіним поріднився
До речі, Центр протидії корупції звернувся до суду із позовом проти Пинзеника про захист честі і гідності та спростування недостовірної інформації, розміщеної у фільмі. Перше судове засідання має відбутися наприкінці липня.
На початку ж липня настав зірковий час Пинзеника із щоденним проведенням регламентного комітету по зняттю депутатської недоторканності з 6 народних депутатів. Першим розглядали колегу Пинзеника по депутатській фракції – Євгена Дейдея. Із самого початку стало зрозуміло, що єдина тактика комітету – це порятунок нардепа. Здається, навіть генпрокурор Юрій Луценко був збентежений зухвалістю депутатів.
Звісно, треба уточнити, що в комітет, окрім Пинзеника входять ще 10 депутатів із різних фракцій і їхня позиція мало чим відрізнялася. Нардепи вирішили, що у прокуратури недостатньо доказів, які підтверджують правопорушення Дейдея. На другий день вони так само вирішили щодо іншого депутата, і на третій день теж. При чому, позбавлення недоторканності народного депутата не означає визнання його провини чи в’язниці. Нардепа Сергія Мельничука позбавили недоторканності у 2015 році і він досі засідає у Раді. Так само, як і депутат фракції "Опозиційний блок" Вадим Новинський.
Читайте также: 68 квартир, 500 земельних ділянок, 30 мільйонів доларів: вражаючі декларації братів Дубневичів
У парламенту наразі може не вистачити голосів для позбавлення недоторканності одразу 6 осіб. А якщо і вистачить, справа можливо не дійде до суду, але це б полегшило роботу правоохоронним органам. Тому мене дивує поведінка комітету, яка мало на що впливає і схожа на політичне самогубство. Для пояснення її у мене є лише кілька версій: це або помста правоохоронцям за вже існуючі справи, або члени комітету просто відпрацьовують свої місця у партійних списках. Їхніх прізвищ завтра ніхто не згадає, а от партійні шефи не зможуть їх звинуватити у не командній грі і наступного разу знову покличуть у список. Непримітні люди, які за будь-яких умов будуть захищати своїх – це безцінні політичні кадри. Або це просто самозахист і страх опинитися на місці Довгого, Полякова і Лозового.
Андрій Парубій і Рада ще можуть виправити ситуацію в останній пленарний тиждень. А от із регламентним комітетом і його репутацією вже усе зрозуміло. Не зрозуміло тільки єдине – навіщо нам у такому разі взагалі цей комітет?