Ольга Михалюк

На «телеканал 24» я прийшла ще студенткою факультету журналістики та телемистецтва Київського міжнародного університету. Пам'ятаю, як з юнацьким максималізмом з порога заявила редактору: "А ще маю практику ведучої". "Добре", - відповів він і ... відправив на прес-конференцію. Тоді здійснити мрію не вдалось. Та канал, який починав, як телевізійна інформаційна агенція західного зразка, аналогів яких ще не було в Україні, дав досвід, як говорять журналісти, "роботи в полях".

Ночувати у тоді ще Секретаріаті Президента, в очікуванні передсвітанкового підписання, так званого «Універсалу єдності» між колишнім Президентом Ющенком, Януковичем та Морозом, було однаково цікаво, як і спускатися в шахту чи висвітлювати вуличні акції або писати про долі людей. А коли почалась Революція гідності і було холодно, страшно і вже опускалися руки після чергової спроби злочинної влади розігнати Майдан, варто було колегою-оператором Сергієм Черніковим знайти кадр - обгорілий Новий Заповіт на фоні Майдану, як знову тягнуло у вир: стрімити, транслювати, головне, встигнути донести всім про тотальну несправедливість …

Коли телеканал виріс, змінив формат і почав випуски новин з ведучими, саме журналістський досвід і дав дорогу до студії ранкових ефірів. Та журналістика – це назавжди.