Політик та громадський діяч Левко Лук'яненко розповідає - на початку 90-х він та представники Української Гельсінської спілки вже дозволяли собі розкіш - прикрашали одяг маленькими прапорцями або брали більші на мітинги. Звісно, каже, міліція реагувала - відбирала, розривала прапори, втім патріотів тоді це не лякало.

А незадовго до проголошення незалежності - 24 липня 1991 року- прапор вперше підняли у Києві біля столичної мерії. Левко Григорович добре пам’ятає цей день. Для ухвалення рішення тоді не вистачало лише голосу одного депутата.

“Ми всі його чекаємо, щоглу зробили вже, прапор уже є, тільки залишилося підняти, а тут немає депутата. Ну й поїхали на машині - шукали, шукали - знайшли! А голова був за те, щоб проголосувати. Проголосували і тоді він вийшов і ми по черзі - раз він, раз я і так підняли ми той жовто-блакитний прапор. Тоді люди всі кричали - “Слава Україні!”, - згадує політик та громадський діяч Левко Лук'яненко.

Втім, сама історія синьо-жовтого полотнища і його складний шлях до головної державної щогли нараховує не одну сотню років. Попри те, що ці барви символізували ще Київську державу до християнізації Русі, тривалий час поняття національних кольорів не закріплювалося. Лише у середині ХІХ століття це поєднання врешті вкорінилося, з’явилися асоціативні описи прапору - “як то синє небо і золотий лан”. Нині, попри формальні гербові правила, суперечки щодо розташування синього та жовтого полотнищ, і навіть невідповідність його фен-шую, - український прапор відбувся, кажуть геральдисти, і зауважують, передумов до його радикальних змін в найближчій перспективі немає.

“Оскільки він серед державних символів найчастіше використовується у такій неформальній, патріотичній атрибутиці простих людей - а це від політичного мітингу до футбольного матчу - тому це вже дуже добре, що закріпилося поняття - наш прапор. Який би режим зараз в цій країні не був, навіть, зрештою, антиукраїнські з’їзди проходили під синьо-жовтими прапорами”, - каже голова Геральдичної палати України Олекса Руденко.

Психологи кажуть, використовуючи прапор, наприклад, в оздобленні будинку - людина глибше відчуватиме те, що називають патріотизмом. Зростання національної свідомості в останні роки відзначають і соціологи. Щоправда, внутрішньо змінюються не всі українці, деякі вважають себе просто мешканцями України, а не українцями.

“Просто кольори зі школи. Чесно кажучи, ніяких почуттів не викликає. В школі - російська мова, все якесь русифіковане, і ніяких спроб, у мене всі розмовляють російською мовою. А Україна, ну - Україна, якось так…”, - зізналася мешканка Києва Катерина.

“Цей прапор мені весь час лежав в душі, тому що ми його не бачили в молодості. І коли вже в 91-му році ми змогли в своїй хаті поставити прапор на свою будівлю, на столі, як це роблять американці, а вони дуже шанують свій прапор, то це було для нас дуже велике свято. І 24, 23 - це для нас так, як Великдень” - каже мешканка Космача Оксана.

“Я хоч і з півдня України, я розмовляю російською мовою, але я сильно люблю і Україну, і прапор. Я вважаю, що українець в душі має бути завжди українцем”, - каже мешканець Херсону Володимир.

Святкові заходи традиційно відбудуться в усіх регіонах України. У Львові сьогодні вдягнуть статуї у вишиванки, а перехожим роздаватимуть прапорці та синьо-жовті кульки, у Тернополі на набережній 2 тисячі 19-річних юнаків та дівчат презентують найдовший прапор завдовжки 9,5 кілометрів, а у столиці на "Мамаєвій Слободі" розгорнуть найбільший український стяг - площею 900 квадратних метрів.