Туніс, Египет – хто на черзі? Приємно усвідомлювати, що ми були одними з перших – у цій хвилі нового пробудження народів двадцять першого століття. Це єгиптяни ще сподіваються якихось змін на краще, а ми то вже знаємо – революція це весело та феєрично, радісно та натхненно, але це як сон. Після нього знову прокидаєшся у ту саму буденну реальність. І нема на то ради.
В принципі, це доволі важливе, мабуть, для всіх українців питання – чому так нічого і не вдалося тоді змінити? Ну шо ж таке? Вроді все робили як треба… Краще ніж в Киргизії чи ше там десь. Чому ж у нас нічого не вийшло?
Мені от стало цікаво, що на цю тему думають професійні мислителі, аналітики-політологи, філософи-соціологи? Тверезих думок на цю тему виявилося трагічно мало. Переважно, трапляються вже заскорузлі заклинання типу «перехідний період», «конфлікт культур та цивілізаційних парадигм», «слабке громадянське супсільство» і такі інші банальності, з бороди яких вже можна зв’язати ассортимент усього ринку в Хмельницькому. Я вже мовчу про «клятих москалів».
Який перехідний період? Цей перехід вже так затягнувся, що скоро зрівняється з мандрівкою до комунізму, до якого рухалися радянські люди. Тоді теж, усе було перехідним – від соціалізму до комунізму. Тепер що – знову? Який конфлікт культур? Зараз вже всюди одна глобальна культура – всі носять спортивний одяг, або лахи з секондхенду, або шмоткі з бутіків у Мілані – як і у всьому світі. В кінотеатрах теж репертуар один – від Аляски і до Папуа-Нової Гвінеї. Мас-культура єднає всіх! Яке таке слабке громадянське супсільство? Раз був Майдан, раз люди вийшли, значить було суспільтство – і не могло знову так швидко заслабнути. Дехто, звичайно, ще досі переконаний , що тоді людям платили гроші. Мені особисто ніхто не платив.
Але пару цікавих концепцій я знайшов. Один дядько – Ернест Лаклау – доволі майстерно прослідкував усю історію народно-визвольних рухів, починаючи ще з середини ХХ ст. І переконливо довів, що за своєю суттю вони нічого не можуть змінити через принципові властивості політики та ідеології, якими, як правило, в таких ситуаціях користаються. Втім, аби концепція Лаклау звучала дійсно переконливо її треба озвучити в контексті детально розробленої ним філософії дискурсу та радикальної демократії. Що, скажемо чесно, не найлегше завдання в рамках блогу. Тому, на цьому його і залишимо.
А от ще один достойний науковець – глобаліст Іммануель Валлерстайн – зміг усе пояснити і переконливо, і доступно. Він починав з дослідження африканських країн і помалу дійшов висновку, що наш світ є справді глобальним і пов’язаним. У нього вималювалася наступна картина – в загальній економічно-політичній системі взаємопов’язаності є країни, які складають Центр і є країни, які залишаються на Периферії. А є країни, які розміщуються посередині – на Півпериферії. І вся фішка в тому, що країни Центру закономірно зацікавлені з збереженні існуючої рівноваги. Адже, в таких умов їй живеться найкраще. То навіщо їм щось змінювати? При чому, так вони найбільш розвинені країни, то в їхніх руках перебувають усі вузли та важелі глобальної системи. Розумієте думку? В Єгипті люди можуть хоч на голові ходити, але щоб щось РЕАЛЬНО змінити їм потрібні не лише внутрішні зміни, а й зміна своєї позиції у глобальній системі… А це вже дуже важке завдання. Тут масові демонстрації не допоможуть. Хоча, бувають і приклади, коли країни таки змогли стати в іншу позицію – південна Корея наприклад. Чи Китай. Хоча, там усе зрозуміло – Кореї допомагали Штати. А Китай великий – йому легко. А от Україна – Майдан Майданом, але світова спільнота вже давно відвела нам своє місце – сидіть хлопці на російській трубі і не дригайтеся! Головне, нелегалів ловіть старанніше.
Тому, слідкуючи за подіями, я не поспішаю бігти в магазин за шампанським, коли в черговій країни черговий народ каже «баста!». Ми то знаємо – всього цього явно не достатньо. Я чекаю, коли своє «Досить!» скаже один конкретний народ – американці. Майдан перед білим Домом – це вже серйозна заявка. Адже, саме в Білому Домі заплетено багато вузлів, нитки від яких тягнуться в усі куточки світу. Якщо революційні маси збудуть пару баррикад і на Вол-стріт – тоді, вважай, пів-справи зроблено. Тоді вже й від нас буде багато чого залежати.
В принципі, це не такий вже й нереальний сценарій. Адже, там багато рагулів в ковбойських капелюхах, але немало і нормальних людей, які теж зі співчуттям слідкують за подіями в Україні чи в Єгипті. Вони просто помічають, що у них самих теж багато біди, якої не показують в голлівудсбьких фільмах. Безробіття, расизм, відсутність перспективи для простих робітників були в Штатах ще перед кризою 2008 р. А тепер, то і Валлерстайном не треба бути, щоб усе це помітити.