НЕОПАЛИМІ: ІЛОВАЙСЬКА ІСТОРІЯ ДОНБАСУ

Сайт "24" зібрав для вас історії бійців батальйону "Донбас", які вийшли з Іловайського котла та відверто розповіли про те, що там відбувалося.
Наприкінці серпня 2014 року українська армія пройшла через найтрагічнішу сторінку у своїй новітній історії. Іловайський котел забрав життя сотень бійців, десятки – опинилися у полоні. Основною причиною трагічних наслідків цих подій влада називає більш ніж десятикратну перевага ворога у техніці та живій силі.

Голова Генштабу Віктор Муженко покладає відповідальність за події під Іловайськом на розвідку. За його словами, розвідувальна інформація про перетин державного кордону України колонами військової техніки Збройних сил РФ почала надходити до штабу АТО 25 серпня 2014 року. Однак, за словами бійців, розвідка доповідала про підготовку до вторгнення росіян ще на початку місяця. Разом з тим, висновки парламентської слідчої комісії свідчать про те, що головною причиною трагедії стали злочинна недбалість і брак професіоналізму українського командування.

ОФІЦІЙНІ ДАНІ
12 серпня 2014 року українські сили підійшли до міста Іловайськ і протягом тижня частково взяли його під контроль. 18 серпня перша штурмова група батальйону "Донбас" увійшла в місто, попередньо зачистивши село Грабське.
Володимир Гунько (позивний Кузьма):

"Перший штурм Іловайська. На рекогностуванні нам сказали: "Ідемо прямо. Суміжники – батальйони "Азов" і "Шахтарськ" – заходять по правому флангу. Вліво ніхто не йде, там все може бути заміновано. Ми беремо місто, 40-60 місцевих сепаратистів тамтешніх розіб'єм, закріпимось, на третю добу нас змінять армійці і ми будемо чекати нових команд". Наступ почали практично ні з чим. З обіцяних танків у нас була тільки одна БМП, за якою їхав наш броньований волонтерами КрАЗ. Пізніше вже дізнались, що "Азов" і "Шахтарськ" відійшли через втрати. Тобто, ми вклинились в укріпрайон сепаратистів самі. У них там снайпери були розставлені, кулеметні засади. Вони нас притисли до землі, щоб ми не могли просуватися ані назад, ані вперед. Стали вичікувати. Слава Богу, наш командир викликав вогонь артилерії і десь на годину вони втихомирились".
ОФІЦІЙНІ ДАНІ
18-19 серпня бійці "Донбасу" почали зачистки східної половини міста. Тоді ж вони взяли перших полонених і зазнали перших втрат.
Володимир Максимів (позивний Макс):

"Перші дні три там було взагалі чудово. Щось прилітало, але так, ніпрощо. Розслабуха була, але та розслабуха кожен день когось ранила або забирала. Потім вже почав прилітати дуже великий калібр. Міномети гатили так, що вони за один день спалили майже все село поруч з нашими позиціями. Кожна друга хата горіла. 24 числа – весь день нас поливали. І "Градами", і всім, чим хочеш. Потім почав приїжджати танчик. Ми багато за ним бігали. Покійний Ред просив, щоб я його провів на позицію з якої було б зручно поцілити і щоб це було ефективно. Раз в нього навіть попали, але відрикошетилось".

ОФІЦІЙНІ ДАНІ
У серпні Росія зважилась на неприкрите вторгнення до України. Українські сили успішно відтісняли гібридну армію бойовиків. Якби силам АТО вдалося вийти далі по донецькому напрямку – угрупування бойовиків "ЛНР" та "ДНР" були б остаточно відрізані одне від одного. Аби не допустити цього, у російському Генштабі 24 серпня віддали наказ про посилення бандитів. Військова техніка, боєприпаси та армійські підрозділи були направлені в район Іловайська, Шахтарська, Тореза і Сніжного.
Володимир Максимів (позивний Макс):

"Є багато теорій змови. Я думаю, що просто так співпало. Ідея взяти Іловайськ – була дуже сильна. Ми могли обрізати Донецьк. Але сюди приїхали російські війська. Росія сказала "Воу-воу-воу! Ви що робите?". Подзвонили нашим генералам. Ті відповіли: "Вже все. Уже нічого не робим". А потім подумали, що там же добровольців купа – то вирішили всіх туди, аби всіх разом накрити".
ОФІЦІЙНІ ДАНІ
Поблизу Іловайська розгорнулися запеклі бойові дії, найактивніша фаза яких припала на 25-26 серпня.
"За кілька днів стояння наші позиції так обробили, що вже ніде не було ні цілого будинку, ні живого місця. Ми втратили значну частину техніки. Перед Днем Незалежності сиділи з хлопцями біля вогнища, пили каву і сперечалися, як нас "вітати" будуть – зранку чи ввечері. Вийшло так, що всі проспорили – "вітання" почалися ввечері 23 числа, десь о пів на восьму. Тоді якраз приїхала остання підмога. Ми ще дуже здивувалися, бо навпаки старались, щоб в Іловайськ більше ніхто не їхав і чекали на нормальне підкріплення, яке нам обіцяли. Із важкою технікою, а не таких самих роздовбаїв, як і ми. Це, в принципі було приємно, але приємність закінчилась, коли почався обстріл. Нас почали професійно класти: АГС, потім – 82 міномет, потім 120-ка вперемішку із "Градом". Так красиво ложили десь 1,5-2 години".
Володимир Гунько
(позивний Кузьма)

"В Іловайську – бої. Кожен день була стрільба. Хтось в тебе стріляє. Ти в когось стріляєш. Дуже часто до сєпарів виходили. Вони до нас часто ходили. Перестрілювались, кричали один на одного. І "Аллах акбар", і "Ахмет, выходи", і все що хочеш. Дійшло до того, що ми вже перекрикувалися. Там було село Зелене таке, ми і туди ходили. Одну ніч навіть ночували там. Йшли по посадці, бачили людей, танки. Ми не стріляли, бо просто не вижили би після того. Найшли таку дровітню, заховались там і сиділи. Чули, як люди говорять. І говірка у них уже ближча до російської була. Не наше "Г", а більш жорстке таке. Двох з автоматами якось наші хлопці зловили. Привезли, зброю позабирали і в "яму" їх. Вони нам кажуть: "Да мы свои, свои!". Питаємо, які свої і чуємо: "Так, русские же!".
Володимир Максимів
(позивний Макс)

"Поруч розірвалася ракета "Граду". Осколками у мене було два серйозних поранення: у руку, у голову, і трохи в ногу. Я сам добіг до бомбосховища, де мені надали першу допомогу. Контузія сильна була. Мене евакуювали за день до так званого "зеленого коридору". Вивезли в армійський госпіталь у Многопіллі. Там вже медики ВСУ обробили рани, дістали осколки. Сказали, що нас евакуюють на велику землю, але евакуювати не вийшло. Коли наша машина з червоним хрестом з армійського госпіталю намагалася виїхати, її розстріляли з автоматів. Наш водій, вимкнувши фари, у повній темряві зумів розвернутися і під обстрілом вже трасуючими кулями повернутися назад у госпіталь. Ми там переночували. На наступний ранок приїхала зведена колона військових з Іловайська, яких виводили з міста, і ми висунулися. У результаті, ми всі разом потрапили в так званий "зелений коридор".
Дмитро (позивний Лісник)
ОФІЦІЙНІ ДАНІ
До 28 серпня з російською стороною було обговорено маршрут виходу українських військ по "зеленому коридору" двома колонами. В ніч з 28 на 29 серпня російська сторона передала Віктору Муженку умову виходити без техніки. 29 серпня президент Росії Володимир Путін закликав бойовиків відкрити гуманітарний коридор для оточених українських військових, щоб дати їм можливість вийти із котла, отримавши належну медичну допомогу. 29 серпня зранку почали формуватися дві колони для виходу з Іловайська.
"Для мене, як і для всіх, котел почався із самого виходу з Іловайська – 28 серпня. Ввечері приїхав наш командир роти. Сказав, що є наказ виходити. Потрібно було максимально швидко зібратися. Особистих речей у нас з собою майже не було. Ми десь години за півтори-дві зібрали БК і стали чекати команди. Її не надходило. Десь о третій ранку ми прокинулися, почали формувати колони. Збирання це затягнулося на кілька годин. Близько шостої години вже почали рух на Многопілля. Пролетіли нашу частину Іловайська, пролетіли Грабське. Там збиралися частини військових, вони догружалися і коли ми приїхали – поїхали за нами. Стали в Многопіллі, там був штаб сектору. Нам сказали, що треба ділитися: одна колона їде направо, друга – наліво. Чого так – не знаю".
Володимир Гунько
(позивний Кузьма)

"Зустрілися з військовими, з батальйоном "Дніпро". Тут чомусь колона поділилася на дві частини. Ми поїхали в одну сторону, друга частина – в іншу. Чому так – досі не розумію. Хтось там вже зараз пояснює, що виїздити двома дорогами було стратегічно правильно – бо якась одна та й виживе. Але там у нас така моща була – могли прорвати, що хочеш. Просто треба було нормально спланувати. Поїхати не дорогою, а полем. Все було би зовсім інакше".

Володимир Максимів
(позивний Макс)

ОФІЦІЙНі дані
"Північна" колона під командуванням Руслана Хомчака складалася з підрозділів 17 ОТБр, окремих підрозділів 93-ї ОМБр, "Дніпра-1", "Світязя", "Миротворця", "Херсону", "Івано-Франківська", 3 БТГр 51-ї ОМБр і "Кривбасу" – всього 850 військовослужбовців ЗСУ та 222 бійця добровольчих батальйонів МВС. Колона рухалася маршрутом Многопілля – Агрономічне – Новодворське – Михайлівка – Андріївка – Горбатенко – Чумаки – Новокатеринівка.

"Південна" колона під командуванням Олексія Грачова складалася з БТГр 93-ї ОМБр, групи 3-го ОП СпП, підрозділів 39 БТрО і "Кривбасу", групи Гордійчука з Савур-Могили, бійців батальйону "Донбас" та бійців з інших підрозділів МВС та ЗСУ – всього 650 воїнів. Колона рухалася маршрутом Многопілля – Червоносільське – Осиково – Побєда – Новокатеринівка.
Володимир Гунько (позивний Кузьма):

"Виїхали на поле, яке між Многопіллям і Червоносільським. Метрів за 20 перед нашим БРДМом їхала "Газелька", яка стала одною з перших машин, в яку потрапив ПТУР. Машину розірвало на шматки. Стріляли, по ходу, зліва, тому що всі осколки, частини тіл з переднього сидіння, вилетіли на праву сторону дороги. Перед нами їхав КамАЗ із червоним хрестом на кабіні. Прапор білий з хрестом досить великий був. Здається, там везли поранених з 93-ої бригади і загиблих. В цей КамАЗ теж влучив снаряд. Напевно, з танка, бо була дуже велика сила і його буквально перевернуло на одну сторону, частини тіл повилітали на дорогу, хлопці повилітали".
"Колона розділилась. Ми виїхали і зупинились. По нас міномет почав працювати. Крик: "По машинах! Повний вперед!". І – кіпіш. На дорозі один одного починають переганяти. Ми дуже багато людей з собою везли. Спереду їхали чотири танки. Потім – МТ-ЛБеха з пушкою, ще одна МТ-ЛБ, потім пожежна машина, потім – мій КрАЗ. Ну і за нами вже всі решта. Вони чотири танки пропустили, а потім пряме попадання в МТ-ЛБеху цю. ПТУР розривається. Ми виїжджаємо на дорогу. Починається обстріл. Все завмирає. Картинка – майже як в фільмі "Трансформери". Все горить. Уламки техніки розлітаються. Всі кричать. Люди палаючі бігають. Словом – кіно. Їдемо по дорозі, все взривається. Всі відстрілюються. Покійний Ред виліз на пожарку і з РПГ на ходу стріляє. Вже видно танки. По нас стріляють з СПГ, ЗУ-шки. Всі ці ракети, ПТУРи літають".
Володимир Максимів
(позивний Макс)

"Як тільки колона почала рухатися, нас почали обстрілювати з танків, з кулеметів. У нас в КамАЗі з сидячих поранених ще кілька хлопців стали пораненими по другому разу. Єдине, чим нам допоміг прапор з червоним хрестом, – по нашій машині з танка не вистрілили. Ми доїхали до Червоносельського, там колона зупинилася. Почався бій. У наші машини стріляли не зі стрілецької зброї. Пораненим сказали: "Усі, хто ходячі — вистрибуйте і ховайтеся. Командування ніякого немає". Була повна дезорганізація. Хтось ішов знищувати ці танки, хтось ішов на якісь переговори. Але це була зведена колона – ЗСУ, залишки якихось батальйонів. У більшості з них вже не було командирів".
Дмитро (позивний Лісник)
ОФІЦІЙНі дані
Відрізаний хвіст колони з автомобілями замість того, щоб намагатися прорватися через Червоносільське далі, здійснив несподіваний поворот в сторону позицій російських підрозділів. Росіяни встигли знищити вогнем кілька вантажівок і 2 українські БМП-2, але бійці "Донбасу" змогли придушити спротив і закріпитися в населеному пункті. Загалом у Червоносільскому знаходились близько 300 бійців, 70 з яких були поранені. Понад добу вирішувалась їх доля.
ОФІЦІЙНі дані
Вночі 30 серпня командир батальйону "Донбас" Семен Семенченко повідомив, що керівництвом України досягнута домовленість виведення військових до 10 години ранку того ж дня, які "зі зброєю і прапорами будуть випущені через спеціальний коридор до місця дислокації основних сил АТО".
Володимир Максимів (позивний Макс):

"Сіли в окоп, перетягли туди всю зброю, яку мали. Вирішили, що будемо відбиватися. Якийсь там полон чи ще щось – я собі такого навіть не уявляв тоді. Зустрів ще знайомих хлопців із 3-го полка. Вони мені сказали, що раптом що – піду з ними, їх по-любому міняють. Я навіть переживати перестав. З татом попрощався, карточки з телефону витяг, телефон спалив. Все попалив. Лишився в тому окопі. Холодно дуже вночі було. Вранці коли прокинувся – навколо вже тупо росіяни ходять між нашими. Наші уже без зброї. На мене одразу купу стволів наставили, підняли, сказали іти. Я навіть не сперечався."
"З "Донбасу" у нас лишився офіцер із позивиним Дєд, який взяв на себе командування. Він сказав, що якщо вони накриють нас, то ми накриємо їх. Дєд казав: "Визову нашу артилерію на себе і разом з нами і вас накриють". Росіяни відповіли, що точно знають – підтримки у нас нема ніякої. Попередили, що мають чим нас накрити. Ми знову відмовились здаватись. Через кілька хвилин пішов перший залп – 120-й міномет. Як потім виявилося – десантні самоходки "Нона". Ми знову відмовилися здаватись. Пішов другий залп. Вже десь на заході сонця домовились, що вони нас не чіпають, не знущаються, не передають сєпарам, надають медичну допомогу нашим пораненим і у найкоротший термін передають їх Червоному хресту. На тих умовах ми почали здаватись".
Володимир Гунько
(позивний Кузьма)
"Нам повідомили, що все домовлено, ми здаємося у полон, здаємо зброю, отримуємо гарантії. Ну, треба було бути божевільним, щоби в це повірити. Хлопці наші сказали, що вони не згодні здаватися. І ось ми групою з п'яти чоловік вирішили йти на прорив. З оточення виходили 4 дні. Нас було п'ятеро. Ми вийшли з Червоносільського. У кожного був автомат, один підствольник і мінімальний боєкомплект. Йшли, втомлювалися, на кожному привалі щось залишали. Перший привал — викинули каски, бронежилети. Пішли далі. Другий привал — викинули якісь теплі речі, закопали якісь боєприпаси. Тому що важко. Тут ще треба розуміти, в якому стані люди були. Спека. Ми до цього два тижні в Іловайську в оточенні воювали. Просто знесилені були… Йшли ночами. Один раз по дорозі знайшли село, в якому явно щойно був бій — дерева диміли ще. Нас тільки це врятувало — бій закінчився буквально ось тільки що, наші вже пішли, а противник туди ще не зайшов… Потім змогли зв'язатися з нашими і простий хлопець, цивільний, приїхав на машині і нас вивіз до Курахово".
Дмитро (позивний Лісник)
ОФІЦІЙНі дані
Вночі 30 серпня командир батальйону "Донбас" Семен Семенченко повідомив, що керівництвом України досягнута домовленість виведення військових до 10 години ранку того ж дня, які "зі зброєю і прапорами будуть випущені через спеціальний коридор до місця дислокації основних сил АТО".
Володимир Гунько (позивний Кузьма):

"На допиті був раз чи два. Не сказав, що був офіцером, сказав, що був просто рядовим. Кілька разів отримав під дихало, по м'яких частинах били – по корпусу, по задниці, по ногах. По зубах трохи надавали. Але не аж так сильно – пів зуба вибили і все. Насправді, коли нас везли у Донецьк, я розраховував, що набагато гірше буде. Але то були непрофесійні катування. Просто гопота, яка над нами знущалася. Я в дитинстві на дискотеці в сусідньому селі отримував більше бамбулів, ніж в полоні. Ну, так, били. Так, я був злий, що не можу відповісти. Дуже боляче було, коли били в пах. По-перше, це дійсно боляче, а по-друге, для чоловіка дуже прикро, коли дивишся на цього чмошника і не можеш йому раз по шиї дати і так само відбити йому яйця, якщо вони у нього є. В кінці грудня нас вивели на роботи, але десь за годину прибігли сєпари і наказали швидко забрати нас, бо за нами мають приїхати. Сказали, що нас ніби міняють, як подарунок на Новий рік. Ми в то сильно не повірили, але з робіт нас забрали… Вночі нас стали міняти... У когось із шевронами СБУ випросив телефон, аби до мами подзвонити. Сказав їй, що живий, що все буде добре, що скоро буду дома,і хоч пішки – але до неї дійду… Привезли у Васильків, нас десь чоловік 10 самовільно прорвались через КПП. У якихось добрих людей попросили гроші на маршрутку і поїхали у Київ. Виглядали як бомжі, вонючі, брудні і небриті. Не мали при собі ні грошей, ні телефонів, нічого. На Теремках нас спочатку посилали, але коли дізнались, що ми щойно з полону – хтось таки гроші на метро дав. І я одразу до мами поїхав. Так закінчилась історія полону і почалась історія кампанії 2015 року".
ОФІЦІЙНі дані
За даними військової прокуратури, під час боїв за Іловайськ загинули 366 українських військових, 249 були поранені, 128 – опинилися у полоні. Ще 158 вважаються зниклими безвісти. За даними парламентської тимчасової слідчої комісії, загальні втрати українських військ сягнули тисячі осіб. Батальйон "Донбас", за словами начальника штабу підрозділу, втратив 89 бійців.
"Крутих хлопців, дійсно крутих, було дуже багато. Круті хлопці були в Іловайську. Вони були на Саур-Могилі, тримали ту голу висоту і терпіли обстріли з російської території, не маючи змоги їм відповісти чи відійти на якісь укріплені позиції, щоб дати достойну відсіч росіянам, які перетинають кордон. Такі хлопці були в аеропорту. Такі хлопці були в Дебальцевому. Коли згадуєш цих людей – кожен хлопець по-своєму унікальний був. Кожен був особистістю".
Володимир Гунько
(позивний Кузьма)

"Кожен жив собі своїм життям до того. У кожного – своя історія. У кожного вона як хороша, так і не хороша. Є безумовно хороші люди. Ті, які загинули. Вони неймовірні люди. Справжні. У нашій групі стосунки були такі… Це було більше, ніж дружба чи братерство. Ти просто впевнений в людях. Не було сенсу обманювати. Ми пройшли все разом, пліч о пліч. Навіть ті люди, які згодом виявилися повністю гнилими – їх на цьому світлому фоні навіть видно не було. Якби мої друзі були живі – вони би багато розказали. Не я би розказував за всіх. А вони всі розказували про все. Ви запишіть їхні позивні. Бо при них треба говорити. Восьмий. Тур. Ред. Ахім. Бірюк. Бані. Портос. Банг. Актор. Броня. Браво. Фокс. Ест. Франко. Бізон. Студент. Монгол. Самолет. Шульц. Скіф. Улибка. Колдун. Карат. Котик. Ведмідь. Вдв. Дядя Ваня. Руха. Кейн. Контра. Віва. Варг. Орест. Сич. Вован. Усач".
Володимир Максимів
(позивний Макс)

Читайте також:
Автори проекту:
Розповісти друзям
Усі права захищені. © 2005—2016, ПрАТ "Телерадіокомпанія "Люкс", Сайт "Телеканалу новин 24".