Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Спочатку було слово. ТОП-10 цитат відомих українських письменників про мову

17:13, 9 листопада 2016 1578 Читать новость на русском
Цитати українських письменників про мову
Цитати українських письменників про мову / 24 Канал

Мова – один із найсуперечливіших критеріїв, що визначає приналежність людини до певної національної культури. Окрім того, мова розмовна і мова літературна – поняття різні, більше того, цей розрив може позначатися ще й на стосунках між певною нацією та її літературою.

До дня мови журналісти сайту "24" запитали у відомих українських письменників про те, що вони думають про мову – як критерій національного самоусвідомлення.

А також зібрали відгуки про те, якою ж мовою має писати письменник – розмовною, не гребуючи сленгом та нецензурними висловами, чи все таки літературною, попри те, що нею й не користуються у повсякденному вжитку.

Олексій Чупа

(автор книг" 10 слів про Вітчизну", "Бомжі Донбасу", "Вишня і я" та ін.)

– Стосовно національної приналежності – мова звісно відіграє певне значення, бо мова – це система цінностей, це комплекс спільної народної пам'яті.

Мені це нагадує резервуари з фарбами, до яких нас занурюють від дитинства. І якщо тебе занурюють завжди в резервуар із червоною фарбою, то ти бачитимеш світ через призму червоного.

– Стосовно крові – я далекий від теорій про те, що походження відіграє суттєву роль у розумінні своєї національної приналежності.

– Літературна мова – це, крім всього іншого, чітко систематизований інструмент, який діє за чіткими законами. Розмовна мова, натомість, цих законів не завжди дотримується.

І якщо всі писатимуть так, як говорять в їхньому селі, то система хитатиметься та врешті-решт просто розвалиться і зникне.

Сергій Жадан

(автор книг "Ворошиловоград", "Месопотамія", збірок поезії "Життя Марії", "Тамплієри" та ін.)

– Погоджуюся з тим, що мовний критерій справді є важливим, і так само погоджуюсь, що він є одним із найсуперечливіших. Особливо для такої країни, як наша, де фактично література твориться двома мовами. І мовний критерій спрацьовує як певний кордон, подолати який неможливо.

Якщо письменники, котрі живуть в одній країні, одних містах, друкуються в тих самих видавництвах, не можуть подолати "мовних бар’єрів", то чого чекати від решти населення країни?

– Себто, мова й надалі залишається ключовим моментом твоєї самоідентифікації. І що найпечальніше – саме це і є достатньою підставою для безкінечних мовних воєн.

Ми в нашій країні є заручниками мови, якою спілкуємося, – з одного боку, ми розуміємо, що мовне питання не повинно нас роз’єднувати, а з іншого – не можемо не реагувати, коли на нашу мову (українську чи російську) чиниться тиск.

З інтерв'ю для ЛітАкцент.

Читайте також: Про що пише Жадан: творчість письменника у цитатах та цифрах

Юрій Андрухович

(автор романів "Московіада", "Дванадцять обручів", "Перверзія")

– Що може поезія? В часи гібридної війни та перманентних терактів – боюся, що не так вже й багато. У сенсі – не так багато, щоб цю війну й ці теракти зупинити. Ні, не зупинить.

Утім, поезія все ще може продовжити життя мові. І мовам. Вони, як і люди, смертні. Вони з'являються і зникають.

– Поезія виводить мову із сірої зони утилітарності і робить її самоцінною. Невідомо для чого, але чомусь це так. Мова перестає бути засобом і стає метою.

Й аж тоді відчуваєш: поезія може сказати більше, ніж дозволяє мова з усіма її словами.

З інтерв'ю для Ukraine Art News.

Павло Коробчук

(автор збірки віршів "Динозавр", книг "Море для шульги", "Священна книга гоповідань" та ін.)

Самоідентифікація – це не стільки кров і не стільки мова. Національна самоідентифікація – це усвідомлення себе приналежним до тієї чи іншої нації. Але це ніяк не значить, що тебе прийме нація, до якої ти себе хочеш зарахувати, хоча й не обов'язково не прийме.

Найважливіше – самоусвідомлення, а кров і мова – це похідне, хоча теж важливе.

– Писати можна як завгодно. У мови є різні середовища і різним середовищам підійде різна художня мова. А літературна мова – це як якийсь загальний ефемерний купол, який витає у голові читачів і письменників і магнітить до себе слова. А різні рівні, стилі, сленги, навпаки, – відтягують слова зворотнім магнітом.

Людина стоїть між літературною мовою та сленгом і просто вибирає потрібне, якщо їй вистачає сумлінності й свідомості.

Олександр Михед

(автор збірки оповідань "Понтеїзм", психотрилера "Астра" та ін.)

– Найважливіше зараз – розуміння того, що час великої літератури закінчується. Варто спробувати грати за правилами масової літератури, однак закладаючи у свої твори інтелектуальну провокацію. І краще не забувати про власну відповідальність перед читачем, усвідомлювати, який меседж ретранслює твій текст.

Надто серйозним теж не можна бути. Варто просто розповідати цікаві історії. Через них ти можеш бути почутим.

– Я не прагну присвоювати власним текстам свій голос, тому і не читаю їх вголос на презентаціях. Вірю, що окремі тексти "Понтеїзму" багатьма можуть бути сприйняті як свої. Я не маю на них права власності. Це голоси, якими б хотілося ділитися.

З інтерв'ю для Сultprostir.

Читайте також: 24 сучасних українських письменники, яких варто прочитати

Вікторія Дикобраз

(автор артзбірок "Семантика наших прикрас", "Необхідне підкреслити")

– Останнім часом здається, що більшу роль у визначенні національної приналежності відіграють погляди на ті чи інші суперечливі історичні події.

Бо якщо ми хочемо жити у межах існуючих офіційних кордонів, питання мови краще не культивувати взагалі. Надто багато у нас намішано, аби говорити про кристальний образ нації.

– Ніхто не змушує письменників користуватися архаїзмами, що видають неприродність мови, ніхто не забороняє "дослівно" передавати характери змішаних персонажів, якщо це правдивіше передає їх суть. У кожного жанру свої правила і винятки. І знову ж, є різниця між визначеннями "літературної" та "нормативної" мови.

Мені досі здається, що найважливіше – розуміти одне одного.

Лесь Подерв'янський

(автор п'єс "Кацапи", "Павлік Морозов. Епічна трагедія", "Утопія" та ін.)

– Суржик хороший тим, що існує в реальності. І, подобається це комусь чи ні, він є. А якщо він є, таке явище, то з ним слід рахуватися. Не можна ігнорувати й робити вигляд, що його немає.

Я вважаю, що суржик — один із мовних діалектів нашої величезної країни, оскільки вона дуже велика, у ній є всякі діалектизми, полонізми тощо.

– Треба зрозуміти одну річ: авторської мови там (в творах, – "24") майже немає, там розмовляють персонажі, а мої персонажі розмовляють саме тією мовою, якою розмовляють, якою звикли розмовляти.

Якщо я, наприклад, покладу їм в уста вишукану, літературну мову, якою, я знаю точно, розмовляють священики греко-католицької церкви в Україні, — мені ніхто не повірить. Це буде неправда. І я пишу тільки правду.

З інтерв'ю для Вigmir.net.

Любко Дереш

(автор книг "Остання любов Асури Махараджа", "Миротворець", "Пісні про любов і вічність" та ін.)

– Якщо усунути цей тиск з боку медіа, стає зрозуміло, що і росіяни, і українці прекрасно вживаються разом. І різниця в мовах не є перешкодою для порозуміння, для спілкування, для добросусідства.

Ну що ж, так сталося, що в цій країні є люди, які говорять і такою мовою, і такою мовою. Це не означає, що якась із мов повинна зникнути. Це просто означає, що нам потрібно розумніше ставитися одне до одного.

– Є навіть прецеденти, коли люди, читаючи книжки українською мовою і читаючи українських авторів, відкривають для себе, що українська мова має якусь красу, якусь плинність, якої немає в російській мові. І вони опановують її теж, щоб могли і нею також спілкуватися.

Наше завдання не в тому, щоб обмежитися тільки у своєму: мій садочок, моя мова, – а в тому, щоб розкривати нашу красу через різні засоби.

З інтерв'ю для "Радіо.Свобода".

Коля Матвєєв

(автор збірки "42.0 Поезій")

– Важливим для визначення власної національної приналежності є фактор самоусвідомлення і самовизначення. Фактор крові у ХХІ столітті зведений майже до нуля, а фактор мови може тільки допомагати в плані відчуття зв'язку із духовною та культурною традицією етносу.

Якщо велика кількість людей користується одними і тими самими вібраціями для спілкування, це значно впливає на ступінь їх близькості, проте фактор цей не є вирішальним.

– Літературна мова є опосередкованим зразком того, яким є мовлення великої (і різноманітної) нації.

В літературі ж, на мою думку, є важливими відхилення від цих норм, адже саме такі відхилення можуть поглибити розуміння персонажів та реалій в котрих вони існують.

Читайте також: Форум видавців у Львові назвав найкращі книги року

Тарас Прохасько

(автор книг "Ознаки зрілості", "БотакЄ", "НепрОсті" та ін.)

– Я вважаю, що мова є чинником екологічним, тобто вона, як і інші властивості чи ландшафту, чи повітря, води, складу якихось хімічних елементів, крім усього іншого, є базовою нейрофізіологічною річчю. Кожна мова формує певний тип мозку, як екологічний чинник.

Носії однієї мови, крім комфортності порозуміння чи самоідентифікації, вони ще до того всього справді є подібними в сенсі впливу мови на спосіб їхнього мислення, на спосіб їхньої присутності в світі.

– Безсумнівно, література – це, передовсім, життя мови, робота з мовою, мовні можливості. А, відповідно, все, що може бути сказане, воно вже є реальністю, все, що присутнє в мові, воно вже є дійсністю.

З інтерв'ю для ЛітАкценту.

 

Автор: Олена Булан
Джерело: 24 Канал
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук