Про мотивацію

Різдвяні свята хлопець провів вдома на Івано-Франківщині. Та як тільки почались бої на Грушевського — зібрався на Майдан. Та мати, каже Андрій, типова українська "берегиня сім’і", яка чоловіків так би мовити, під спідницею ховає. Спочатку намагалась його вмовити словами та сльозами. Далі вдалась до більш "радикальних методів" — заховала паспорт. Та коли на Майдані все трохи заспокоїлось, він знову на кілька днів поїхав протестувати.

18 лютого, коли почались нові протистояння, хлопець не витримав і вирушив в найближчий штаб самооборони. Батькам же сказав, що їде на навчання.

"Я знав, що зі мною нічого там не станеться просто не хотів, щоб мама хвилювалась", — сказав хлопець.

Важче було сидіти вдома перед телевізором

Хоч новини з Києва були шокуючі, люди масово їхали на Майдан. Рейси, організовані самообороною, були розписані на добу наперед. Мене записали на вечір 19 лютого. 20 вранці близько 9 години я вже був на Майдані,
— розповідає активіст.

Він пригадує, той час снайпери ще не вели масовий обстріл по протестувальниках. Але про те, що тут гинуть люди вже говорили. І, випереджаючи запитання, додає — страху ні у кого не було.

"Важче було сидіти вдома перед телевізором і розуміти, що ти ні на що не впливаєш. Була тривога по дорозі туди. Але там страху вже не було", — відрізав активіст.

Про самоорганізацію

Не було на Майдані і паніки. Навпаки була дуче чітка організація дій і була мотивація — напередодні активістам вдалось відбити частину Інституцької, це підвищувало бойовий дух.

"Тільки ми приїхали — нас розбили по 10 чоловік і почали відправляти на завдання: одна група пішла "полювати" на "тітушок", а мою групу відправили будувати барикади. Їх ми будували з усього: з бруківки, обгорілих щитів, уламків металу", — пригадує хлопець.

Про безстрашність українців

Андрій переконує, те, що працюють снайпери активісти знали, але ніхто не ховався, навпаки всі ще завзятіше робили свою роботу. А людей прибувало з кожною хвилиною.

Жінки прибирали Майдан, бо європейські політики можуть "зайти в гості"

"Приходили не лише чоловіки, а й жінки і навіть діти, — пригадує активіст. — І всі відразу брались до роботи. Жінки підносили бруківку і якісь невеликі фрагменти для барикад. А були й такі, що починали на Майдані прибирати, казали: до Києва приїхали європейські політики, а якщо прийдуть на Майдан?"

Андрій каже, свисту куль не чув — на Майдані кипіла робота: розколювали бруківку, кидали важкі речі на барикади. Хіба поодиноко можна було почути як кулі стукотять по бруківці.

Був випадок — ми будували барикаду на повороті на Грушевського, кілька хлопців несли важкий щит. Один з них підніс руку вгору і впав — в нього трапився приступ епілепсії. Люди загуділи: "снайпер-снайпер". Я вже кілька разів бачив, як у людей трапляються такі приступи: напружуються м’язи, закочуються очі і людина падає. Я відразу кинувся до хлопця. А люди хоч і далі думали, що це жертва снайпера, почали також підбігати, щоб допомогти. Відразу ж з’явились і медики. Тобто снайперів не боялись. Ясно, що намагались сховатись, там не самогубці були, але коли треба було комусь допомогти — бігли не роздумуючи,
— розповів Андрій.

Про амуніцію та підготовку до оборони

Волонтери вже й тоді забезпечували захисників амуніцією. Ще по дорозі на Майдан хлопцям передали кілька ящиків з касками та балаклавами.

Це були каски радянського зразка, які можна було б пробити штик-ножем, але від ударів вони могли врятувати. У тих касках ми й ходили по Майдану,
— розповідає хлопець.

За його словами, мали вони й бронежелети, але дуже мало, тому їх одягали хіба коли виходили на нічні чергування. Вхід до КМДА, вхід на кожен поверх, а також склади з коктейлями Молотова та кийками — всі ці точки мали своїх охоронців.

"В КМДА також організовували тренувальні бойові тривоги, — пригадує Андрій, — щоб перевірити скільки людей і за який час зможуть зібратись і бути готовими дати відсіч. Наприклад, одного разу нас розбудили і сказали, що “тітушки” захопили півмайдану"

Про досягнення революції та ціну свободи

Ніхто не йшов туди помирати

"Коли вперше повз мене пронесли тіло вбитого, було... дуже неприємно...Страху не було...Була злість... Те, що на його місці міг бути я — навіть думки такої не було. Ніхто не йшов туди помирати. Була одна мета — вистояти і скинути ту злочинну владу", — заявив Андрій.

Хлопець переконаний: революція перемогла, адже вона не лише допомогла позбутись режиму Януковича. Вона згуртувала українців, зробила нас патріотами, зробила нас нацією.

"А чи варте це таких жертв?.... Ніщо не варте людського життя, — сказав активіст, — Але цього вже не змінити. Звичайно, я не задоволений новою верхівкою влади, але ці вже нас бояться. Вони бояться зробити неправильний крок, щоб не спровокувати новий Майдан. Це, думаю, також одне з ключових досягнень революції".