Територією нескорених Львова часто була площа перед головним корпусом університету Франка. На початку двадцятого століття в будівлі розташовувався Галицький сейм. Перед ним проходили мітинги студентів, які вимагали, щоб їм викладали українською. Адже у Львові, що входив до складу Австро-Угорської імперії, основними мовами навчання були німецька й польська.
На цій же площі десятки тисяч людей збиралися на мітинги наприкінці вісімдесятих років, коли Радянський Союз вже розхитувався.
Неподалік від університету розташований пам'ятник Тарасові Шевченку. Площа навколо нього - теж улюблене місце львівських нескорених. Там проходили головні демонстрації проти Радянського Союзу.
Востаннє ця територія згадала, що таке бунт, торік. Площа біля пам'ятника Шевченку стала серцем львівського Євромайдану. У Львові він розпочався з невеличкої групи студентів, які вийшли на центральну площу біля пам'ятника Великому Кобзарю вночі 21 листопада.
За лічені дні тут уже стояла оснащена для виступів сцена, працювали палатки з безкоштовною їжею та гарячими напоями, а головне - цілодобово були присутні сотні й тисячі небайдужих. На найближчі місяці саме ця площа стала головною для львівських нескорених.
Звідси до Києва їхали перші автобуси з мітингувальниками, тут транслювали новини з Києва, тут обмінювалися інформацією. І саме на площі навколо пам'ятника Тарасові Шевченку було оголошено, що з держави втік президент, проти влади якого і стояли всі нескорені України.